Resolution of Supreme Court, Civil Cassation Court in the case 824/136/25 dated 24 September 2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Київ

справа № 824/136/25 провадження № 61-8471ав26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

за участю секретаря судового засідання - Василенко О. С.,

учасники справи:

заявник за заявою про визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення (заінтересована особа за заявою про скасування арбітражного рішення) - ОСОБА_1 , заінтересована особа за заявою про надання дозволу на виконання арбітражного рішення (заявник за заявою про скасування арбітражного рішення) - ОСОБА_2 ,

за участю представників:

ОСОБА_1 - ОСОБА_3 ,

ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні Верховного Суду (м. Київ, проспект Повітряних Сил, 28) апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 травня 2026 року в складі судді Ящук Т. І., у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражу при Торгово-промисловій палаті України від 01 вересня 2025 року у складі одноособового арбітра Тетяни Сліпачук за Арбітражним регламентом ЮНСІТРАЛ 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу

та за заявою ОСОБА_2 про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражу при Торгово-промисловій палаті України від 01 вересня 2025 року, ухваленого Арбітражним судом ad hoc у складі одноособового арбітра Тетяни Сліпачук за Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) в редакції від 15 вересня 2010 року у справі «Ірина Костюк проти Андрія Костюка (Україна)»,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог заяви ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення

03 листопада 2025 року до Київського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражу при Торгово-промисловій палаті України (далі - МКАС) від 01 вересня 2025 року у складі одноособового арбітра Тетяни Сліпачук за Арбітражним регламентом ЮНСІТРАЛ 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу частки (справа № 824/126/25).

Заява обґрунтована тим, що МКАС у складі одноособового арбітра Тетяни Сліпачук за Арбітражним регламентом ЮНСІТРАЛ 2010 року рішенням від 01 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу частки (далі - рішення МКАС, арбітражне рішення) позов ОСОБА_1 задовольнив, зобов`язав ОСОБА_2 виплатити ОСОБА_1 1 172 548,60 євро і 50 % арбітражних витрат у розмірі 12 193,85 дол. США. У задоволенні позовної вимоги про стягнення відсотків відмовив.

ОСОБА_1 пояснювала, що 10 грудня 2021 року між нею та ОСОБА_2 укладено Угоду про купівлю акцій щодо продажу та купівлі акцій у Компанії «PRADATA S.R.O.» (далі - Угода від 10.12.2021), за умовами якої ОСОБА_1 (продавець) відчужила ОСОБА_2 (покупцю) належні їй активи, а саме 15 % акцій Компанії «PRADATA S.R.O.» (юридичної особи згідно із законодавством Словацької Республіки), а покупець зобов`язався сплатити продавцю вартість указаних активів у розмірі 1 500 000,00 євро.

ОСОБА_1 указувала, що покупець не сплатив їй повну вартість частки. За Угодою від 10.12.2021 ОСОБА_2 сплатив 100 000,00 євро шляхом банківського переказу, а також 227 451,40 євро шляхом передачі ОСОБА_1 погодженого ними нерухомого майна. Таким чином, заборгованість покупця перед продавцем за Угодою від 10.12.2021 склала 1 172 548,60 євро, у зв`язку із чим ОСОБА_1 ініціювала арбітражний розгляд щодо стягнення цієї заборгованості, як це передбачено умовами Угоди від 10.12.2021.

16 липня 2024 року представники ОСОБА_1 направили повідомлення про арбітраж на електронну адресу ОСОБА_2 , указану в Угоді від 10.12.2021, « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а також на додаткові електронні адреси останнього «ІНФОРМАЦІЯ_6» та « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

17 липня 2024 року представники ОСОБА_1 направили повідомлення про арбітраж на поштову адресу ОСОБА_2 , указану в Угоді від 10.12.2021, яке отримано останнім 25 липня 2024 року. У повідомленнях про арбітраж Костюк І. В. запропонувала кандидатуру одноособового арбітра - ОСОБА_6 , однак ОСОБА_2 не надав жодної відповіді на повідомлення про арбітраж та не запропонував кандидатуру одноособового арбітра, у зв`язку із чим 06 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до МКАС як до органу, уповноваженого на призначення одноособового арбітра. Ця заява направлена також на електронні адреси ОСОБА_2 . Також 11 вересня 2024 року останньому було направлено цю заяву на поштову адресу, від отримання цього листа ОСОБА_2 відмовився.

Після призначення у жовтні 2024 року одноособовим арбітром для розгляду арбітражного спору ОСОБА_7 , провадження в арбітражному спорі відбувалося за участі представників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Ухвалене рішення МКАС від 01 вересня 2025 року ОСОБА_2 не виконує, у зв`язку із чим ОСОБА_1 просила суд:

- визнати і надати дозвіл на виконання на території України рішення МКАС від 01 вересня 2025 року за Арбітражним регламентом ЮНСІТРАЛ, ухваленого одноособовим арбітром ОСОБА_8 , у справі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором у розмірі 1 172 548,60 євро і компенсації 50 % арбітражних витрат у розмірі 12 193,85 грн;

- видати виконавчий лист на примусове виконання на території України рішення МКАС від 01 вересня 2025 року.

Стислий виклад заперечень ОСОБА_2 проти вимог заяви про визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення

02 січня 2026 року через систему «Електронний суд» до Київського апеляційного суду надійшли: клопотання ОСОБА_2 про врахування доводів та доказів, викладених у заяві ОСОБА_2 про скасування рішення МКАС від 01 вересня 2025 року; клопотання ОСОБА_2 про об`єднання в одне провадження та спільний розгляд заяви ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на виконання рішення МКАС від 01 вересня 2025 року (справа № 824/126/25) та заяви ОСОБА_2 про скасування рішення МКАС від 01 вересня 2025 року (справа № 824/136/25).

Короткий зміст вимог заяви ОСОБА_2 про скасування арбітражного рішення

03 грудня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_2 про скасування рішення МКАС від 01 вересня 2025 року.

В обґрунтування заяви ОСОБА_2 зазначив, що в період із 27 листопада 2009 року до 09 жовтня 2023 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. Шляхом об`єднання зусиль, спільної праці та коштів сторони набули у власність об`єкти нерухомого майна, а також здійснили вклади в статутний фонд господарських товариств комерційного призначення.

29 жовтня 2016 року сторони заснували словацьке комерційне підприємство «PRADATA S.R.O.» зі статутним капіталом 5 000 євро. Розподіл часток здійснено наступним чином: 85 % частки статутного капіталу (4 250,00 євро) належало ОСОБА_2 , а 15 % частки статутного капіталу (750,00 євро) - ОСОБА_1

10 грудня 2021 року сторони уклали договір купівлі-продажу акцій у Компанії «PRADATA S.R.O.» (Угода від 10.12.2021), за умовами якого стягувач ОСОБА_1 зобов`язалася передати ОСОБА_2 належну їй частку статутного капіталу, а останній оплатити її вартість у розмірі 1 500 000 євро. На виконання умов Угоди від 10.12.2021 ОСОБА_1 передала боржнику 15 % частки в статутному капіталі компанії, тоді як 22 квітня 2022 року ОСОБА_2 сплатив на її користь 100 000,00 євро.

04 серпня 2023 року ОСОБА_1 задовольнила вимоги кредитора за іпотечним договором, укладеним між нею і ТОВ «Гранд Бюро», яке є іншим господарським товариством, заснованим подружжям, внаслідок чого отримала 227 451,40 євро, що у гривневому еквіваленті складало 9 096 100,00 грн.

Таким чином, ОСОБА_1 вважала, що в неї існувало право грошової вимоги на суму 1 172 548,60 євро, що стало підставою для звернення до МКАС з метою вирішення цього спору.

МКАС рішенням від 01 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 задовольнив, частково та зобов`язав ОСОБА_2 виплатити ОСОБА_1 1 172 548,60 євро і 50 % арбітражних витрат у розмірі 12 193,85 дол. США. У задоволенні позовної вимоги про стягнення відсотків відмовив.

Проте, на думку ОСОБА_2 , рішення МКАС є незаконним і підлягає скасуванню з таких підстав.

По-перше, ОСОБА_2 не було належним чином повідомлено про призначення арбітра і про арбітражний розгляд, внаслідок чого він не міг подати свої пояснення.

Заява про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу в цій частині мотивована тим, що повідомлення про арбітраж отримала «інша особа», відмінна від боржника у розумінні статті 2 Регламенту ЮНСІТРАЛ.

Зауважує, що положення підпункту «b» пункту 3 і пункту 4 статті 2 Регламенту ЮНСІТРАЛ передбачають, що за відсутності зазначення конкретної адреси повідомлення вважається врученим, якщо його доставлено за постійним місцем проживання адресата або за його поштовою адресою. Однак про арбітражне провадження боржника було повідомлено шляхом направлення листа на електронну пошту, що не може вважатися належним повідомленням у розумінні Регламенту ЮНСІТРАЛ, оскільки пунктами 13.1., 13.3. Угоди від 10.12.2021 сторони погодили, що повідомлення направляється у письмовій (паперовій) формі на поштову адресу з одночасним направленням на електронну пошту.

Повідомлення про передачу спору на розгляд міжнародного арбітражу було вручене іншій особі, а не боржнику, і за адресою, до якої боржник не мав і не міг мати доступу, про що було відомо стягувачу на момент направлення повідомлення.

Викладені обставини підтверджуються тим, що арбітражне повідомлення датоване 16 липня 2024 року, але направлене воно було після спливу одного року з моменту продажу сторонами квартири 30 березня 2023 року, розташованої за адресою, за якою було направлено повідомлення про арбітраж.

Висновки арбітра про те, що зазначена електронна адреса, на яку було направлено арбітражне повідомлення, наявна в корпоративному реєстрі, є помилковими, оскільки ця електронна адреса використовувалася лише для побутових і сімейних цілей на момент проживання сторін, зокрема, для врегулювання питань оренди.

По-друге, ОСОБА_2 вважає, що не було дотримано процедуру призначення арбітра для розгляду справи, оскільки МКАС під час призначення арбітра:

а) не застосував процедуру-списку, яка передбачена Регламентом ЮНСІТРАЛ;

б) не вжив належних заходів для встановлення обставин з метою наведення у своєму рішенні від 03 жовтня 2024 року мотивів призначення одноосібного арбітра;

в) не дотримався арбітражної угоди, за умовами якої одноосібний арбітр був призначений постановою від 03 жовтня 2024 року, тоді як право на звернення до міжнародного комерційного арбітражу виникає після закінчення тридцятиденного строку з моменту отримання всіма сторонами пропозицій щодо кандидатів на визначення одноособового арбітра і якщо сторони не досягли згоди в цьому питанні. Незважаючи на те, що пропозиція одноосібного арбітра містилася в пункті 5 арбітражного повідомлення, таке повідомлення не було надіслане належним чином. Отже, перебіг тридцятиденного строку не розпочинався, оскільки боржник не отримував від стягувача арбітражного повідомлення;

г) не навів мотивів пропуску МКАС процедури-списку, за якою арбітр призначається за консультацією зі сторонами. Пропуск цієї процедури допускається у разі, якщо існує потреба в невідкладному призначенні арбітра, або якщо одна зі сторін систематично відмовляється приймати будь-яку із запропонованих кандидатур. Втім жодна з цих умов була відсутня, а викладений у постанові від 03 жовтня 2024 року висновок про ухилення боржника від погодження кандидатури для одноособового арбітра не відповідає фактичним обставинам;

ґ) МКАС не використав надані йому повноваження для з`ясування обставин, що дозволило б застосування процедури-списку, а саме: не звернувся до сторін із запитом на отримання додаткової інформації; не з`ясував факту належного повідомлення боржника; не перевірив дотримання тридцятиденного строку за пунктом 1 статті 8 Регламенту ЮНСІТРАЛ; не дослідив, чи існували реальні підстави для визнання недоцільною процедури-списку.

На думку ОСОБА_2 , помилковими є висновки арбітра про те, що боржник несвоєчасно подав свої заперечення про порушення процедури призначення одноосібного арбітра, оскільки в електронному листі від 18 жовтня 2024 року боржник зарезервував своє право заявити заперечення проти юрисдикції арбітра в рамках небіфуркаційного провадження, що він зробив разом із поданням першої заяви по суті - відзиву, що відповідало положенням процесуального наказу від 06 листопада 2024 року № 1.

ОСОБА_2 стверджує, що арбітр проігнорувала той факт, що строк на подання заперечень проти запиту боржника про забезпечення витрат був пропущений і що запит про продовження цього строку був поданий в останній день строку - 21 березня 2025року, тоді як представники стягувача були зобов`язані та мали можливість повідомити арбітра про неможливість дотримання раніше визначеного строку невідкладно, тобто після отримання від арбітра листа від 16 березня 2025 року, а не через п`ять робочих днів після його отримання.

Ігнорування цієї обставини становило порушення принципів змагальності та рівності учасників арбітражного провадження, оскільки арбітр не дотрималася положення пункту 24 процесуального наказу від 06 листопада 2024 року № 1, згідно з яким арбітр має продовжувати попередньо встановлені строки у виняткових випадках, за умови, що запит на продовження строку подано одразу, коли стало очевидно, що дотримання попередньо встановленого строку стало неможливим і якщо запит не був зроблений стороною в останній день строку.

ОСОБА_2 зазначає, що арбітражне рішення не відповідає принципам диспозитивності і праву сторін «бути заслуханою», оскільки ґрунтується на правових міркуваннях, про які боржнику не було і не могло бути відомо, а також не було надано можливості надати свої доводи у відповідь на такі міркування, оскільки правова кваліфікація арбітра цього спору як арбітрабельного ґрунтувалася на положеннях Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж від 21 квітня 1961 року (далі - Конвенція 1961 року) і була «винайдена» нею з власної ініціативи, постфактум відобразивши це в арбітражному рішенні, не попередивши сторін і не надавши їм можливості висловитися з цього приводу.

По-третє, ОСОБА_2 вважає, що відповідно до закону спір з огляду на його предмет не міг бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу, оскільки його правовою природою є сімейні правовідносини, що не належить до юрисдикції арбітражу відповідно до статті 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».

Правова природа спору визначається не за змістом позовних вимог, а за суттю правовідносин. Хоча предметом арбітражного провадження не був поділ майна між колишнім подружжям як такий, але очевидним є те, що спір стосувався не суто виконання договору, а, в першу чергу, вимоги, яка водночас є частиною спільного майна подружжя. Арбітражне рішення безпосередньо зачіпає режим спільної сумісної власності подружжя, тобто права дружини і чоловіка, які можуть бути реалізовані лише в національному суді України, оскільки:

а) договір укладено між сторонами під час їхнього спільного перебування у шлюбі;

б) права та обов`язки, що виникли за цим договором, тобто право вимоги стягувача до боржника, як і зобов`язання з оплати вартості акцій (частки) в загальному розмірі 1 172 548,60 євро, належать до спільного майна подружжя, тобто є їхнім спільним правом вимоги і є їхнім спільним зобов`язанням;

в) у провадженні національного суду України перебуває цивільна справа про поділ майна подружжя, в рамках якої ці самі права та обов`язки підлягають поділу між чоловіком і дружиною у рівних частках відповідно до статей 60-74 СК України.

Про те, що спір має сімейно-правовий характер, свідчать і застосовані арбітром положення сімейного законодавства. Обґрунтовуючи цю позицію, заявник посилається на положення частини першої статті 19 ЦПК України, згідно з якою судами в порядку цивільного судочинства розглядаються, з-поміж іншого, спори, що виникають із сімейних правовідносин. ОСОБА_2 також посилається на частину першу статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право», зазначаючи, що рішення міжнародного комерційного арбітражу можуть бути визнаними і виконаними в Україні виключно з цивільних і господарських справ. Натомість у справах, що виникають із сімейних правовідносин, рішення арбітражу не можуть бути визнаними і виконаними, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 16 вересня 2021 року у справі № 824/24/21.

На переконання ОСОБА_2 , арбітр проігнорувала доводи і докази боржника стосовно того, що сторони здійснювали комерційну діяльність саме тільки в Україні, а тому в розумінні частини другої статті 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» спір не міг бути переданий на розгляд міжнародного комерційного арбітражу.

Також помилковими є висновки арбітра стосовно того, що станом на день укладення Угоди від 10.12.2021 комерційною адресою боржника є: АДРЕСА_9, оскільки:

а) матеріали арбітражного провадження не містять даних, шо на момент укладення угоди заявник був зареєстрований у Польщі як фізична особа-підприємець;

б) зазначені в договорі дані використовувалися в цілях обміну кореспонденцією;

в) застосовані арбітром положення Конвенції 1961 року з метою визначеності арбітрабельності цього спору є безпідставними, оскільки відповідні положення не можуть тлумачити Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» і не розповсюджуються на арбітражну угоду відповідно до підпункту «а» пункту 1 статті 1 Конвенції 1961 року.

ОСОБА_2 також не погоджується з висновком суду, що місцезнаходженням комерційного підприємства є Словацька Республіка, оскільки:

а) створення юридичної особи за законодавством іншої країни, а також факти вчинення боржником операцій з корпоративними правами, поодинокі трансакції з придбання часток у статутному капіталі компанії у Словацькій Республіці, в розумінні частини другої статті 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» не можуть свідчити про місцезнаходження комерційного підприємства фізичної особи в цій державі;

б) ОСОБА_2 здійснював інвестиційну діяльність (частина перша статті 2 і статті 3 Закону України «Про інвестиційну діяльність»), для чого українське законодавство не вимагає ні набуття фізичною особою статусу підприємця, ні здійснення такої діяльності на постійній, систематичній основі, що властиво саме для підприємницької діяльності;

в) ОСОБА_1 не надала доказів, що станом на дату набрання чинності арбітражною угодою боржник був зареєстрований у Словацькій Республіці як фізична особа-підприємець, або що він здійснював у цій країні підприємницьку діяльність.

Тлумачення арбітром положень Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» із застосуванням Конвенції 1961 року є помилковим, оскільки її застосування чітко обмежене рамками та умовами, визначеними самою Конвенцією. Конвенція 1961 року не підлягала застосуванню в цьому арбітражному провадженні, так як її положення застосовувалися до арбітражних угод, станом на дату укладення арбітражної угоди, сторони яких (фізичні особи) мали постійне місце проживання на території різних Договірних Держав, які ратифікували цю Конвенцію, і її положення не застосовуються, якщо фактичне місце проживання фізичних осіб-сторін станом на дату укладення угоди знаходилося в межах однієї Договірної Держави, а оскільки сторони арбітражної угоди проживали на території Республіки Польща, то її положення не підлягали застосуванню.

По-четверте, ОСОБА_2 зазначає, що арбітражне рішення суперечить публічному порядку України, оскільки спір належить до юрисдикції національних судових органів України, а також арбітр очевидно неправильно застосувала фундаментальні положення матеріального права України, що може призвести до порушення публічного порядку України, на чому наголосив Верховний Суд у постанові від 09 жовтня 2025 року у справі № 824/17/25.

Арбітр знехтувала презумпцією спільного майна подружжя, яка передбачена статтею 60 СК України, зазначивши в рішенні, що не було надано доказів первісного придбання акцій (часток) в компанії, зокрема, що акції були придбані за спільні кошти подружжя, або що вони були придбані за особисті кошти одного з подружжя. Арбітр посилалася на неіснуючий пункт 1 частини третьої статті 57 СК України, а також безпідставно переклала тягар доказування на боржника.

Також неправильним є посилання арбітра на Закон Англії про шлюбно-сімейні відносини 1973 року, яким регулюються питання відносин поділу майна сторін як колишнього подружжя, оскільки матеріальне право Англії застосовується виключно для цілей «тлумачення» дійсності і виконання укладеного сторонами договору та не регулює і не може регулювати правовий режим майна сторін як громадян України, шлюб яких був зареєстрований за законодавством України.

Порушення арбітром принципів змагальності, диспозитивності та рівності сторін також свідчить про порушення публічного порядку України. Крім цього, арбітражне рішення порушує права дітей на їхнє належне утримання, так як не враховує висновок Конституційного Суду України, викладений у Рішенні від 29 жовтня 2024 року № 1-р/2024, оскільки максимально можливе врахування, серед іншого, інтересів дитини і формує публічний порядок в Україні.

Незважаючи на те, що предметом арбітражного провадження було питання про права та обов`язки сторін за Угодою від 10.12.2021, а не про поділ майна, зобов`язання сторін вважаються «спільним майном подружжя», адже спір, що був предметом арбітражного провадження, і спір про поділ майна, який перебуває у провадженні національного суду України, фактично стосуються одного предмета: а) частки сторін у компанії; б) права вимоги за Угодою від 10.12.2021; в) обов`язку оплатити частку за договором.

ОСОБА_2 переконаний, що наведене вище беззаперечно свідчить про наявність «подвійного провадження», що створює ризик можливого конфлікту/конкуренції рішень, що порушуватиме принцип правової визначеності.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_2 просив суд скасувати рішення МКАС від 01 вересня 2025 року.

Стислий виклад заперечень ОСОБА_1 проти вимог заяви про скасування арбітражного рішення

21 січня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшли заперечення ОСОБА_1 проти заяви про скасування рішення міжнародного арбітражу, в обґрунтування яких зазначено таке.

По-перше, звернення ОСОБА_1 до національних судів України із заявами про забезпечення позову не може розглядатися як недійсність арбітражної угоди відповідно до частини дев`ятої статті 26 Регламенту ЮНСІТРАЛ, за якою звернення до судового органу із запитом про вжиття заходів забезпечення не повинно розглядатися як несумісне з арбітражною угодою чи як відмова від цієї угоди.

Статтею 9 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» також визначено, що звернення сторони до суду до або під час арбітражного розгляду з проханням про вжиття забезпечувальних заходів та винесення судом ухвали про вжиття таких заходів не є несумісним з арбітражною угодою.

Слід відмежовувати вирішення національними судовими органами питання про вжиття заходів тимчасового характеру і вирішення спору по суті. ОСОБА_1 не передавала на вирішення суду України вирішення спору по суті. Отже, її звернення до суду України неможливо кваліфікувати як недійсність арбітражної угоди.

По-друге, доводи ОСОБА_2 про його неналежне повідомлення необґрунтовані, оскільки арбітр виходила з адреси, яка була вказана в Угоді від 10.11.2021 при її укладенні, тобто: АДРЕСА_1 .

Пункт 13.1 Угоди від 10.12.2021 передбачав, що будь-яке повідомлення (в тому числі вимога або інше повідомлення), надане за цим договором або у зв`язку з ним, оформлюється письмово англійською мовою, підписується стороною або від її імені та надсилається сторонам на адресу та за контактними даними, зазначеними в пункті 13.4., який містив зазначену адресу боржника.

Посилаючись на частину другу статті 2 Регламенту ЮНСІТРАЛ, зауважує, що якщо будь-якою зі сторін спеціально зазначено адресу для цієї мети або така адреса дозволена арбітражним судом, усі повідомлення доставляються цій стороні за цією адресою і в разі такої доставки вважаються отриманими.

ОСОБА_1 стверджує, що арбітражне повідомлення було направлене електронною поштою на електронну адресу ОСОБА_2 16 липня 2024 року, кур`єрською службою було доставлене 17 липня 2024 року в паперовому вигляді за вищевказаною адресою боржника в Республіці Польща, а 25 липня 2024 року доставлене боржнику АТ «ДХЛ Інтернешнл Україна».

Стосовно прохання про призначення одноособового арбітра, то електронною поштою таке прохання було направлене на електронну адресу боржника 06 вересня 2024 року, фізично - поштою 11 вересня 2024 року за адресою, вказаною боржником у пункті 13.4. договору, але боржник відмовився від отримання поштового відправлення, що підтверджується офіційним листом АТ ДХЛ «Інтернешнл Україна».

У силу частини четвертої статті 2 Регламенту ЮНСІТРАЛ повідомлення вважається отриманим, якщо воно надіслане за останнім відомим місцем знаходження комерційного підприємства, постійним місцем проживання або поштовою адресою адресата за допомогою рекомендованого поштового відправлення чи інших засобів, які забезпечують фіксацію факту доставки або спробу доставки.

Боржник не надав арбітражному суду доказів, які б свідчили про те, що він повідомляв стягувача про зміну своєї адреси відповідно до пункту 13.5. договору, а за відсутності такого повідомлення вказаний пункт передбачав, що всі повідомлення мають надсилатися за адресою, зазначеною в пункті 13.4.

Посилання боржника на те, що арбітражний розгляд був дефектним через його неналежне повідомлення і через неповідомлення про призначення арбітра вважає необґрунтованими, оскільки арбітражний розгляд відповідав умовам угоди сторін і закону.

По-третє, ОСОБА_1 вважає безпідставними посилання ОСОБА_2 на те, що арбітра було призначено з порушенням процедури, оскільки у вересні 2024 року його належним чином повідомлено про звернення стягувача до МКАС з проханням про призначення одноособового арбітра, але боржник повторно проігнорував це повідомлення.

Посилаючись на пункт «d» частини другої статті 8 Регламенту ЮНСІТРАЛ, зазначає, що МКАС має компетенцію з визначення арбітра для арбітражного провадження, який повинен бути призначений якомога швидше, а також може на власний розсуд визнати застосування процедури-списку недоцільною та, у разі, якщо з будь-якої причини призначення не може бути здійснене відповідно до процедури-списку, арбітр призначається МКАС на власний розсуд. Ухвалення МКАС рішення про призначення одноосібного арбітра обумовлене тривалим ігноруванням боржником листів стягувача, що спонукало арбітраж реалізувати дискреційні повноваження.

ОСОБА_1 також не погоджується з доводами ОСОБА_2 в частині, що стосуються порушення арбітром принципів змагальності, рівності й диспозитивності, а також права «бути заслуханим», оскільки під час арбітражного провадження боржник подавав клопотання про біфуркацію, відзив та відповідь по суті спору, заперечення щодо запиту про розкриття документів, клопотання про забезпечення; арбітр надала повну та рівну можливість сторонам презентувати свої позиції.

По-четверте, доводи заяви про неарбітрабельність цього спору безпідставні, оскільки предметом цього спору є стягнення заборгованості за Угодою від 10.12.2021, заявлені ОСОБА_1 вимоги не стосувалися сімейно-правових відносин, а тільки заборгованості за комерційним договором.

Щодо місцезнаходження комерційних підприємств сторін, то стягувач зазначає, що на момент підписання Угоди від 10.12.2021 в пункті 13.4 сторони визначили адреси їх місцезнаходження, які знаходилися у двох різних країнах - в Україні та Республіці Польща, тож спір є арбітрабельним у розумінні частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Факт того, що зазначена в Угоді від 10.12.2021 польська адреса комерційного підприємства боржника має найбільше відношення до арбітражної угоди підтверджується витягом з Торгового реєстру Міського суду Братислави ІІІ щодо компанії «PRADATA S.R.O.». Отже, критерій наявності комерційного підприємства хоча б однієї зі сторін за кордоном було виконано і спір є арбітрабельним відповідно до Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».

По-п`яте, доводи ОСОБА_2 про порушення публічного порядку України внаслідок ухвалення арбітражним судом рішення за результатами вирішення юридичного спору є безпідставними та необґрунтованими.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду, ухваленого як судом першої інстанції

Київський апеляційний суд ухвалою від 28 січня 2026 року заяви ОСОБА_2 (справа № 824/136/25) та ОСОБА_1 (справа № 824/126/25) об`єднав в одне провадження, оскільки обидві заяви сторін обґрунтовуються рішенням МКАС від 01 вересня 2025 року, ухваленого арбітражним судом ad hoc у складі одноособового арбітра Тетяни Сліпачук за Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі в редакції від 15 вересня 2010 року у справі «Ірина Костюк проти Андрія Костюка (Україна)». При цьому як за заявою про визнання та надання дозволу на виконання рішення МКАС, так і за заявою про скасування рішення МКАС, підлягають дослідженню та встановленню одні й ті ж обставини, оскільки підстави для відмови у визнанні та наданні дозволу на виконання рішення МКАС (стаття 478 ЦПК України) та підстави для скасування рішення МКАС (стаття 459 ЦПК України) є аналогічними.

Київський апеляційний суд ухвалою від 25 травня 2026 року заяву ОСОБА_2 про скасування рішення МКАС від 01 вересня 2025 року залишив без задоволення. Заяву ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на виконання рішення МКАС від 01 вересня 2025 року задовольнив.

Визнав та надав дозвіл на виконання рішення МКАС від 01 вересня 2025 року, ухвалене арбітражним судом ad hoc у складі одноособового арбітра Тетяни Сліпачук за Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі в редакції від 15 вересня 2010 року у справі «Ірина Костюк проти Андрія Костюка (Україна)», про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу частки з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у розмірі 1 172 548,60 євро та арбітражних витрат у розмірі 12 193,85 доларів США.

Видав виконавчий лист на примусове виконання на території України рішення МКАС від 01 вересня 2025 року, ухваленого Арбітражним судом ad hoc у складі одноособового арбітра Тетяни Сліпачук за Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі в редакції від 15 вересня 2010 року, у справі «Ірина Костюк проти Андрія Костюка (Україна)», про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу частки з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у розмірі 1 172 548,60 євро та арбітражних витрат у розмірі 12 193,85 доларів США.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що підстави для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу, визначені статтею 459 ЦПК України, є аналогічними підставам для відмови у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу. Судом під час розгляду заяви ОСОБА_2 підстав для скасування арбітражного рішення встановлено не було, тому підстави для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на примусове виконання арбітражного рішення відсутні.

Арбітражна угода є дійсною; боржника було належним чином повідомлено про арбітражний розгляд та призначення арбітра; арбітражне рішення ухвалене щодо спору, передбаченого арбітражною угодою, та це рішення не вирішує питань, які виходять за межі арбітражної угоди; склад арбітражного суду та арбітражна процедура відповідали арбітражній угоді; боржник брав участь в арбітражному розгляді та не оскаржував дійсність арбітражної угоди; спір, переданий на розгляд арбітражного суду у складі одноособового арбітра, є арбітрабельним; визнання та виконання арбітражного рішення не суперечать публічному порядку України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

24 червня 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діють адвокати Козирєва А. К., Перепелинська О. С., через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із апеляційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 травня 2026 року у цій справі, постановлену ним як судом першої інстанції, у якій просив скасувати оскаржене судове рішення та ухвалити у цій справі нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_2 про скасування рішення МКАС від 01 вересня 2025 року задовольнити, скасувати рішення МКАС від 01 вересня 2025 року і відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на виконання зазначеного рішення МКАС.

Надходження апеляційної скарги до Верховного Суду та провадження в суді апеляційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 29 червня 2026 року апеляційну скаргу залишив без руху та надав строк для усунення її недоліків.

03 липня 2026 року надійшли матеріали на усунення недоліків апеляційної скарги, з яких вбачається, що недоліки апеляційної скарги були усунуті.

Верховний Суд ухвалою від 08 липня 2026 року відкрив апеляційне провадження у цій справі, витребував із Київського апеляційного суду матеріали справи № 824/136/25.

У липні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Верховний Суд ухвалою від 06 серпня 2026 року закінчив підготовчі дії у цій справі та призначив справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17 вересня 2026 року на 11 год із повідомленням учасників справи.

11 серпня 2026 року ухвалу Верховного Суду від 06 серпня 2026 року про призначення судового засідання на 17 вересня 2026 року на 11 год направлено з використанням підсистеми «Електронний суд» представникам ОСОБА_2 , які отримали вказану ухвалу 11 серпня 2026 року через електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд».

11 серпня 2026 року повістку про виклик у судове засідання та ухвалу Верховного Суду від 06 серпня 2026 року про призначення судового засідання на 17 вересня 2026 року на 11 год направлено з використанням підсистеми «Електронний суд» представникам ОСОБА_1 : ОСОБА_9 та ОСОБА_3 . Представники ОСОБА_1 отримали указану ухвалу 11 серпня 2026 року через електронний кабінет підсистеми «Електронний суд».

12 серпня 2026 року засобами поштового зв`язку повістки про виклик у судове засідання на 17 вересня 2026 року на 11 год направлено учасникам справи за адресами, вказаними у матеріалах справи.

Учасники справи належно повідомлені про судовий розгляд справи на 17 вересня 2026 року на 11 год у передбаченому законом порядку.

03 вересня 2025 року через систему «Електронний суд» та 07 вересня 2025 року засобами поштового зв`язку до Верховного Суду надійшли ідентичні за змістом заяви представника ОСОБА_2 адвоката Перепелинської О. С. про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Верховний Суд ухвалою 08 вересня 2026 рокузаяви представника ОСОБА_2 адвоката Перепелинської О. С. задовольнив, вирішив забезпечити участь представника ОСОБА_2 адвоката Перепелинської О. С. у судовому засіданні, призначеному на 17 вересня 2026 року на 11 год, а також у наступних судових засіданнях, у випадку їх призначення, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, роз`яснив учасникам справи, що відповідно до частини четвертої статті 212 ЦПК України, пункту 46 Положення ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи.

17 вересня 2026 року в судовому засіданні Верховний Суд оголосив перерву до 24 вересня 2026 року на 11 год.

Представники сторін в судовому засіданні 17 вересня 2026 року під розпис були повідомленні про дату та час наступного судового засідання на 24 вересня 2026 року на 11 год. Додатково повістки про виклик у судове засідання на 24 вересня 2026 року на 11 год направлено учасникам справи за адресами, вказаними у матеріалах справи, та через систему «Електронний суд» зареєстрованим у системі особам.

Учасники справи належно повідомлені про судовий розгляд справи на 24 вересня 2026 року на 11 год у передбаченому законом порядку.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

На обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 посилався на те, що оскаржена ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме:

1. Суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини справи в частині визначення арбітражного органу, який розглядав спір за Угодою від 10.12.2021, оскільки невірно вказав, що такий спір розглядався МКАС відповідно до Регламенту МКАС, а не спеціально сформованим арбітражним судом ad hoc відповідно до Регламенту ЮНСІТРАЛ (стор. 6-8 апеляційної скарги).

2. Суд першої інстанції залишив без належної оцінки аргумент заявника про те, що арбітражна угода стала недійсною, втратила чинність (inoperative) за правом Англії, якому сторони підпорядкували Угоду від 10.12.2021.

До ініціювання арбітражної процедури ОСОБА_1 тричі зверталася до Солом`янського районного суду міста Києва із заявами про забезпечення майбутнього позову, який планувала подати до суду загальної юрисдикції, тобто відійшла від умов арбітражної угоди, тому така угода втратила чинність і не могла розглядатися арбітражним судом.

У зв`язку з цим є підстави для скасування арбітражного рішення, передбачені абз. «а» пункту 1 частини другої статті 459 ЦПК України, абз. 1 пункту 1 частини другої статті 34 Закону України «про міжнародний комерційний арбітраж» (стор. 8-24 апеляційної скарги).

3. Суд першої інстанції неповно та неправильно з`ясував обставини про те, що заявник не був належним чином повідомлений про призначення арбітра та про арбітражний розгляд. Отже, є підстави для скасування арбітражного рішення, передбачені абз. «б» пункту 1 частини другої статті 459 ЦПК України, а також абз. 2 пункту 1 частини другої статті 34 Закону України «про міжнародний комерційний арбітраж» (стор. 24-46 апеляційної скарги).

4. Суд першої інстанції неповно та неправильно з`ясував обставини справи і, як наслідок, дійшов помилкових висновків, що арбітражна процедура відповідала Угоді від 10.12.2021 та чинному законодавству. Отже, існують підстави для скасування арбітражного рішення, передбачені абз. «г» пункту 1 частини другої статті 459 ЦПК України, а також абз. 4 пункту 1 частини другої статті 34 Закону України «про міжнародний комерційний арбітраж» (стор. 46-64 апеляційної скарги).

5. Суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про те, що спір за Угодою від 10.12.2021 є арбітрабельним та міг бути переданий на розгляд міжнародного комерційного арбітражу. Тому є підстави для скасування арбітражного рішення, передбачені абз. «а» пункту 2 частини другої статті 459 ЦПК України, а також абз. 1 пункту 2 частини другої статті 34 Закону України «про міжнародний комерційний арбітраж» (стор. 64-103 апеляційної скарги).

6. Суд першої інстанції неповно та неправильно з`ясував обставини щодо суперечності арбітражного рішення публічному порядку України. Тобто існують підстави для скасування арбітражного рішення, передбачені абз. «б» пункту 2 частини другої статті 459 ЦПК України, а також абз. 2 пункту 2 частини другої статті 34 Закону України «про міжнародний комерційний арбітраж» (стор. 104-117 апеляційної скарги).

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу, поданому до Верховного Суду у липні 2026 року, ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків Київського апеляційного суду як суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала додаткові письмові пояснення щодо доводів відзиву на апеляційну скаргу

06 серпня 2026 року через систему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшли додаткові письмові пояснення щодо доводів відзиву на апеляційну скаргу, у яких представник ОСОБА_2 наводить аргументи на спростування доводів поданого у цій справі відзиву на апеляційну скаргу, вважаючи відзив необґрунтованим і таким, що не спростовує доводів апеляційної скарги.

Пояснення представників сторін у судовому засіданні

У судовому засіданні представники ОСОБА_2 адвокати Козирєва А. К. та Перепелинська О. С. у повному обсязі підтримали вимоги та доводи апеляційної скарги, просили Верховний Суд апеляційну скаргу задовольнити, скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 25 травня 2026 року та ухвалити у цій справі нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_2 про скасування рішення МКАС від 01 вересня 2025 року задовольнити, скасувати рішення МКАС від 01 вересня 2025 року та відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на виконання зазначеного рішення МКАС.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Лебедєв П. В. заперечив проти задоволення апеляційної скарги, підтримав доводи відзиву на апеляційну скаргу та просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу Київського апеляційного суду від 25 травня 2026 року залишити без змін.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є громадянами України, перебували у шлюбі з 27 листопада 2009 року, зареєстрованому Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1902.

Солом`янський районний суд м. Києва рішенням від 08 вересня 2023 року у справі № 760/14493/23, яке набрало законної сили 09 жовтня 2023 року, розірвав шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до даних паспортів громадян України сторони мають зареєстроване місце проживання в Україні, а саме: ОСОБА_1 з 01 червня 2016 року за адресою: АДРЕСА_2 , а ОСОБА_2 з 25 вересня 2020 року за адресою: АДРЕСА_3 .

Станом на дату укладання Угоди від 10.12.2021 фактичне місце проживання сторін було за адресою: АДРЕСА_4 , де сторони винаймали будинок у період з 18 травня 2020 року до 22 березня 2022 року. У період з 25 січня 2021 року до 20 квітня 2023 року місце проживання сторін було зареєстроване за у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана квартира продана сторонами 30 березня 2023 року, що підтверджується копією нотаріального акту № 1945/2023 від 30 березня 2023 року на посвідчення договору купівлі-продажу квартири, складеного у присутності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

З 26 квітня 2024 року ОСОБА_2 проживає і зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , що підтверджується копією договору оренди житлового приміщення та свідоцтва про тимчасову реєстрацію місця проживання.

ОСОБА_1 отримала дозвіл на тимчасове проживання на території Республіки Польща 08 травня 2020 року строком дії до 20 квітня 2023 року, після чого рішенням ОСОБА_12 від 02 травня 2023 року їй надано дозвіл на тимчасове проживання на території Республіки Польща з 18 липня 2023 року до 01 травня 2026 року. ОСОБА_1 отримала карту резидента ЄС 07 листопада 2024 року.

ОСОБА_2 отримав дозвіл на тимчасове проживання на території Республіки Польща 08 травня 2020 року строком дії до 20 квітня 2023 року. ОСОБА_2 18 липня 2023 року отримав дозвіл на тимчасове проживання на території Республіки Польща до 01 травня 2026 року, а також отримав карту резидента ЄС, чинну з 07 листопада 2024 року до 07 листопада 2029 року.

29 жовтня 2016 року сторонами у Словацькій Республіці засновано компанію у формі товариства з обмеженою відповідальністю «PRADATA S.R.O.» із загальним статутним капіталом в розмірі 5 000,00 євро, що підтверджується Витягом з Торгового реєстру Міського суду Братислави ІІІ, місцезнаходження товариства - Словаччина, Братислава 851 01, вул. Копянська, 14. Розподіл часток (акцій) у зазначеній компанії здійснювався наступним чином: частка, що відповідає 85 % статутного капіталу компанії та яка є еквівалентною 4 250,00 євро належить ОСОБА_2 ; частка, що відповідала 15 % статутного капіталу компанії та яка є еквівалентною 750,00 євро належала ОСОБА_1

10 грудня 2021 року сторони уклали Угоду щодо продажу частки в статутному капіталі у Компанії з обмеженою відповідальністю «PRADATA S.R.O.», за умовами якої продавець ОСОБА_13 зобов`язалась передати покупцю належну їй частку статутного капіталу, а покупець ОСОБА_14 - оплатити її вартість за ціною 1 500 000,00 євро. Як зазначено представником ОСОБА_2 у заяві про скасування арбітражного рішення, на виконання умов договору ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 15 % частки в статутному капіталі Компанії«PRADATA S.R.O.». У свою чергу, ОСОБА_2 22 квітня 2022 року перерахував ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 100 000,00 євро.

04 серпня 2023 року ОСОБА_1 здійснила задоволення вимог кредитора за іпотечним договором та перереєструвала на себе право власності на об`єкти нерухомості, які надалі до статутного фонду - ТОВ «ЛамаХауз». Вимоги ОСОБА_1 як кредитора за договором та іпотечним договором були задоволені на 9 096 100,00 грн, що було еквівалентно 227 451,40 євро.

Додатковим договором від 29 січня 2023 року сторони внесли зміни до Угоди від 10.12.2021 щодо сплати винагороди на банківський рахунок у строк до 30 червня 2023 року (а. с. 170, том 2).

В розділі 20 «Застосовне право та підпорядкування юрисдикції» Угоди від 10.12.2021 сторони домовились про наступне:

«20.1. Тлумачення, дійсність і виконання цієї угоди, а також усі позадоговірні зобов`язання, що випливають із цієї Угоди або пов`язані з нею, регулюються англійським правом.

Арбітраж та юрисдикція: (а) Будь-які суперечності, розбіжності або претензії, що виникають у зв`язку з цією угодою, мають остаточно вирішуватися в арбітражному суді відповідно до Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ 2010 («Регламент»); (b) Арбітраж складається з 1 (одного) арбітра; (c) Місцем розташування арбітражу є Київ, Україна; (d) Мовою арбітражного розгляду є англійська. Якщо сторони не призначають одноособового арбітра у строки, встановлені Регламентом, Міжнародний комерційний арбітражний суд (МКАС) виступає як орган з призначення; (e) Рішення арбітражу є остаточним і виконується сторонами цієї угоди. Для уникнення будь-яких сумнівів положення цієї угоди щодо конфіденційності застосовуються до будь-якого провадження, пов`язаного з арбітражним провадженням та/або в результаті арбітражного розгляду, розпочатого та проведеного між сторонами згідно з цим пунктом, до винесення остаточного рішення; (f) Подання будь-якого запиту про арбітраж, поданого відповідно до цього пункту, здійснюється відповідно до пункту 13 (повідомлення)».

Солом`янський районний суд міста Києва ухвалою від 24 травня 2024 року у справі № 760/12080/24 заяву ОСОБА_15 про забезпечення позову до подання позовної заяви повернув її представнику ОСОБА_9 на тій підставі, що в ній не зазначено пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову, а також не вказано ціну забезпечення позову, що необхідно для оцінки співмірності заходів забезпечення позову із заявленими вимогами.

Солом`янський районний суд міста Києва ухвалою від 03 червня 2024 року у справі № 760/12543/24 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви повернув її представнику ОСОБА_9 у зв`язку з долученням до заяви на підтвердження повноважень копії, а не оригіналу ордера.

Солом`янський районний суд міста Києва ухвалою від 25 червня 2024 року у справі № 760/14186/24 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви відмовив. Ухвала суду мотивована тим, що заява про забезпечення позову має бути обґрунтованою, зокрема в частині співмірності виду забезпечення позову та заявлених позовних вимог (або майбутніх позовних вимог), їх взаємозв`язку, проте ОСОБА_1 не довела наявність у ОСОБА_2 перед заявником заборгованості за угодою про купівлю акцій Компанії з обмеженою відповідальністю «PRADATA S.R.O.».

06 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до МКАС із заявою про призначення одноособового арбітра для розгляду арбітражного спору на підставі Угоди від 10.12.2021.

ОСОБА_1 у межах арбітражного провадження звернулася з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просила зобов`язати ОСОБА_2 сплатити заборгованість у розмірі 1 172 548,60 євро зі складними відсотками за ставкою 3,15 % річних із капіталізацією кожні три місяці - з 01 липня 2023 року до дати фактичної оплати; та/або відсотки в розмірі 3 665,40 євро, нараховані за період з 01 липня 2023 року до 04 серпня 2023 року; та/або витрати, що пов`язані з правничою допомогою разом зі складними відсотками за ставкою 3,15% річних із капіталізацією кожні три місяці - від дати виникнення цих витрат до дати їх фактичної сплати; та/або будь-яке інше відшкодування, яке арбітражний суд вважатиме належним.

МКАС у складі одноособового арбітра Тетяни Сліпачук (арбітражним суд ad hoc за Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі «ЮНСІТРАЛ» у редакції від 15 вересня 2010 року) рішенням від 01 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнив частково та зобов`язав ОСОБА_16 сплатити ОСОБА_17 за договором суму 1 172 548,6 євро і 50 % арбітражних витрат у розмірі 12 193,85 доларів США. У задоволенні позовної вимоги про стягнення відсотків відмовив.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 24, частиною другою статті 351 ЦПК України визначено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 «Апеляційне провадження» розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Щодо вимог заяви ОСОБА_2 про скасування арбітражного рішення

Предметом апеляційного перегляду у цій справі є доводи ОСОБА_2 про існування підстав для скасування рішення МКАС від 01 вересня 2025 року в арбітражному спорі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу.

Відповідно до частин другої та четвертої статті 454 ЦПК України рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути оспорено в порядку, передбаченому цим розділом, якщо місце арбітражу знаходиться на території України. Заява про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу подається до апеляційного загального суду за місцезнаходженням арбітражу.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітраж - це будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України (додатки № 1 і № 2 до цього Закону).

Частиною першою статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» визначено, що арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

За положеннями частини першої статті 20 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» сторони можуть на свій розсуд домовитись про місце арбітражу. У разі відсутності такої домовленості місце арбітражу визначається третейським судом з урахуванням обставин справи, включаючи фактор зручності для сторін.

Частиною першою статті 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачено, що оспорювання в суді арбітражного рішення може бути проведено тільки шляхом подання клопотання про скасування згідно з пунктами 2 та 3 цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 459 ЦПК України, яка узгоджується із частиною другою статті 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасовано у разі, якщо: 1) сторона, що подала заяву про скасування, надасть докази того, що: а) одна із сторін в арбітражній угоді була недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки - за законом України; або б) її не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або в) рішення винесене щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, проте якщо постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою; або г) склад міжнародного комерційного арбітражу або арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить закону, від якого сторони не можуть відступати, або, за відсутності такої угоди, не відповідали закону; 2) суд визначить, що: а) відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу; або б) арбітражне рішення суперечить публічному порядку України.

Тлумачення статті 459 ЦПК України свідчить, що тягар доведення наявності підстав для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу покладається на сторону, яка звертається із заявою про скасування такого рішення. Подібний за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі № 824/85/23 (провадження № 61-37ав24).

Рішення державного суду про скасування арбітражного рішення як результат розгляду справи про оспорювання цього рішення може бути винесено лише за наявності (доведеності) принаймні однієї з підстав, передбачених частиною другою статті 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», частиною другою статті 459 ЦПК України. Отже, законодавство України, допускаючи оспорювання арбітражного рішення шляхом подання клопотання про його скасування, визначає вичерпний перелік підстав, за наявності однієї з яких арбітражне рішення може бути скасоване.

Згідно з статтею 5 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» з питань, що регулюються цим Законом, ніяке судове втручання не повинно мати місця, крім як у випадках, коли воно передбачено в цьому Законі.

Тобто під час розгляду справ про скасування рішень міжнародного комерційного арбітражу, повноваження національного суду є обмеженими, оскільки національний суд не має повноважень з перегляду рішень міжнародного комерційного арбітражу, вдаватися в його повну переоцінку.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_2 про скасування арбітражного рішення, суд першої інстанції керувався тим, що у цій справі що підстави для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу, визначені статтею 459 ЦПК України і судом при розгляді заяви ОСОБА_2 підстав для скасування арбітражного рішення встановлено не було, оскільки останній не довів належними та допустимими доказами своїх вимог, що є його процесуальним обов`язком.

З висновком Київського апеляційного суду як суду першої інстанції колегія суддів Верховного Суду погоджується з таких підстав.

Щодо підстав для скасування арбітражного рішення, передбачених абз. «а» пункту 1 частини другої статті 459 ЦПК України, а також абз. 1 пункту 1 частини другої статті 34 Закону України «про міжнародний комерційний арбітраж» (стор. 8-24 апеляційної скарги).

ОСОБА_2 та його представники стверджують про те, що за правом Англії, застосування якого обумовлювалося Угодою від 10.12.2021, ОСОБА_1 відмовилася від юрисдикції міжнародного комерційного арбітражу для вирішення спору між сторонами на користь національного суду України, оскільки неодноразово зверталася до суду загальної юрисдикції із заявами про забезпечення позову.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» звернення сторони до суду до або під час арбітражного розгляду з проханням про вжиття забезпечувальних заходів та винесення судом ухвали про вжиття таких заходів не є несумісними з арбітражною угодою.

Згідно із частиною дев`ятою статті 26 Арбітражного регламенту Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) у редакції від 15 вересня 2010 року звернення до судового органу із запитом про вжиття заходів забезпечення не повинно розглядатися як несумісне з арбітражною угодою чи як відмова від цієї угоди.

Норми процесуального закону не пов`язують факт вчинення стороною договірних правовідносин позитивних дій, наприклад звернення до національних судових органів із заявою про забезпечення позову, як волевиявлення такої сторони на передачу спору на вирішення відповідного суду, навіть якщо таке звернення не відповідає нормам процесуального права.

Суд першої інстанції установив, що неодноразові звернення ОСОБА_1 до суду загальної юрисдикції із заявами про забезпечення позову не призвели до бажаного нею результату (застосування заходів забезпечення позову) через процесуальні недоліки таких звернень.

Звернення до суду із заявою про забезпечення позову не дає підстав вважати, що ОСОБА_1 передала вирішення спору на розгляд національному суду, адже пред`явлення позовної заяви та заяви про забезпечення позову є різними формами процесуального звернення: у першому випадку мова йде про прагнення сторони вирішити юридичний спір, а в другому - вжити превентивні заходи, спрямовані на забезпечення реального виконання судового рішення.

Верховний Суд погоджується із висновком Київського апеляційного суду як суду першої інстанції про те, що у цій справі сторони не надали належні та допустимі докази, які беззаперечно свідчили б про те, що ОСОБА_1 самостійно відмовилася від юрисдикції міжнародного комерційного арбітражу для вирішення спору між сторонами на користь національного суду України.

Відповідно до пункту 9.1 Угоди від 10.12.2021 жодна зміна або відмова від будь-якого положення чи умови цієї Угоди не буде мати чинності, якщо вона не оформлена в письмовій формі та не підписана кожною зі сторін або від її імені (або, у випадку відмови, стороною або від імені сторони, яка відмовилась від дотримання).

Логічно-текстуальний аналіз указаного пункту Угоди від 10.12.2021 свідчить про те, що зміна або відмова від будь-якого положення чи умови цієї Угоди має бути (1) оформлена в письмовій формі та (2) підписана кожною зі сторін або від її імені (або, у випадку відмови, стороною або від імені сторони, яка відмовилась від дотримання).

Протилежного сторони цієї справи належним чином не довели.

Матеріали справи не містять оформленої письмово відмови ОСОБА_1 від юрисдикції міжнародного комерційного арбітражу для вирішення спору між сторонами за Угодою від 10.12.2021 на користь національного суду України.

У зв`язку із зазначеним, Верховний Суд констатує, що єдина погоджена сторонами умова Угоди від 10.12.2021 про зміну або відмову від положення цієї Угоди в частині юрисдикції міжнародного комерційного арбітражу для вирішення спору між сторонами не настала.

Щодо доводів ОСОБА_2 із посиланням на доктринальний підхід пана Гарі Борна (Gary B. Born) про відмову від арбітражної угоди

У цій справі ОСОБА_2 указує, що пан ОСОБА_18 ( ОСОБА_19 . Born) є провідним фахівцем у сфері міжнародного комерційного арбітражу, який викладав висновки про поняття «inoperative» (недійсний, такий, що втратив чинність), яке охоплює, серед іншого, випадки «відмови від арбітражної угоди [waiver], її відкликання, відмови від виконання, розірвання».

На переконання ОСОБА_2 пан ОСОБА_18 ( ОСОБА_19 . Born) зазначав: «якщо сторона прагне вжити заходи забезпечення, намагаючись обійти арбітражне застереження, - заява про вжиття таких заходів може вважатися відмовою [waiver] від прав за арбітражною угодою».

У контексті наведеного Верховний Суд констатує, що доктринальний підхід застосовується у судовій практиці для вирішення певного спору у тому випадку, якщо розв`язання цього спору прямо не внормовано сторонами (відсутність відповідних положень погодженого сторонами договору) або законом, а також у випадку необхідності усунення колізій правових норм або конфлікту правових позицій сторін.

Разом із тим, у цій справі сторони у відповідній Угоді спільно та добровільно погодили умови, згідно із якими відмова від положень Угоди (зокрема, щодо юрисдикції міжнародного комерційного арбітражу для вирішення спору) вважається чинною (належно вираженою, реалізованою), а саме указаний вище пункт 9.1 Угоди від 10.12.2021.

Крім того, посилання ОСОБА_2 на доктринальний підхід пана Гарі Борна ( ОСОБА_20 Born) не містить доказів того, що такий підхід охоплює випадки, коли обидві сторони у відповідному договорі спільно погодили умови відмови від положень цього договору (в даному випадку - Угода від 10.12.2021).

З огляду на зазначене, ОСОБА_2 не довів застосовність у цій справі доктринального підходу пана ОСОБА_21 ( ОСОБА_19 . Born) про відмову від арбітражної угоди.

Щодо доводів ОСОБА_2 із посиланням на справу Mitchell & Anor v Mulvey Developments Limited & Others (рішення Високого Суду Ірландії від 20 грудня 2021 року у справі 2009 4373 Р)

У справі, яка розглядається, ОСОБА_2 надав переклад українською мовою («нейтральне цитування») рішення Високого Суду Ірландії від 20 грудня 2021 року у справі Mitchell & Anor v Mulvey Developments Limited & Others та указував, що у цій справі ключовим питанням, що постало перед Судом було таке: «За яких обставин сторона арбітражної угоди позбавляється права (через естопель або іншим чином) посилатися на умови цієї угоди внаслідок власної поведінки?».

ОСОБА_2 зазначає, що в указаній справі «Відповідач (Homebond) вступив у справу в державному суді більше ніж через рік після вручення позовних матеріалів, листування з позивачем, в рамках судового провадження робив процесуальні заяви і лише через 9 місяців після вступу в справу вперше послався на арбітражну угоду. Високий Суд встановив, що беззастережні дії відповідача продемонстрували «намір брати участь у [судовому] провадженні та подавати відзив по суті», внаслідок чого відповідач втратив право посилатися на арбітражну угоду» (стор. 16-17 апеляційної скарги).

У контексті справи, яка переглядається, Верховний Суд виходить із того, що обставини цієї справи в частині того, що звернення стягувача із заявами про забезпечення позову до національних судів України свідчить про її відмову від арбітражної угоди не є подібними до обставин справи Mitchell & Anor v Mulvey Developments Limited & Others.

Посилання ОСОБА_2 на справу Mitchell & Anor v Mulvey Developments Limited & Others не підтверджені переконливими доказами того, що у вказаній справі сторони у відповідному договорі спільно погодили умови відмови від положень цього договору, на відміну від Угоди від 10.12.2021, яка містить домовленість ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо процедури відмови від положень цієї Угоди (пункт 9.1 Угоди від 10.12.2021). Отже, посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_2 про аналогічність цих справ є недоведеними.

Щодо доводів ОСОБА_2 із посиланням на справу Capital Trust Investment Ltd. v Radio Design AB & Others (рішення Апеляційного Суду Англії та Уельсу від 15 лютого 2002 року у справі А3/2001/0542)

У справі, яка розглядається, ОСОБА_2 надав переклад українською мовою рішення Апеляційного Суду Англії та Уельсу від 15 лютого 2002 року у справі Capital Trust Investment Ltd. v Radio Design AB & Others та вказував, що у цій справі одна сторона подала позов за договором до державного суду, незважаючи на наявність укладеної між сторонами арбітражної угоди, а відповідач (Radio Design AB) подав клопотання про зупинення провадження у справі в державному суді з огляду на те, що сторони підпорядкували будь-які спори за договором міжнародному комерційному арбітражу. Згодом відповідач подав додаткове клопотання про те, що у разі відмови у зупиненні провадження він подасть клопотання про винесення рішення у спорі державним судом.

Апеляційний Суд у згаданій справі дійшов висновку, що відповідач не втратив права посилатися на арбітражну угоду, оскільки всі його процесуальні дії були обумовлені чітким застереженням про збереження права вимагати передачі спору до арбітражу. Суд підсумував, що сторона «на жодному етапі не виявила наміру, щоб саме суди розглядали вимоги замість арбітрів», а тому арбітражна угода залишилася чинною та такою, що підлягає виконанню (стор. 17-18 апеляційної скарги).

У контексті справи, яка переглядається, Верховний Суд виходить із того, що обставини цієї справи в частині того, що звернення стягувача із заявами про забезпечення позову до національних судів України свідчать про її відмову від арбітражної угоди також не є подібними до обставин справи Capital Trust Investment Ltd. v Radio Design AB & Others.

У справі, яка розглядається, сторони у пункті 9.1 Угоди від 10.12.2021 погодили процедуру відмови від положень цієї Угоди, але ця процедура реалізована не була, у зв`язку із чим спростовуються доводи ОСОБА_2 що дії стягувача ОСОБА_1 у цій справі суперечать висновкам, викладеним у справі Capital Trust Investment Ltd. v Radio Design AB & Others.

Підсумовуючи наведене, посилання ОСОБА_2 на англійську правову доктрину, а також справу Mitchell & Anor v Mulvey Developments Limited & Others та справу Capital Trust Investment Ltd. v Radio Design AB & Others, для доведення факту відмови стягувача від арбітражного застереження з огляду на її звернення із заявами про забезпечення позову до національного суду України є помилковими.

У цій справі ОСОБА_2 не довів належними та допустимими доказами втрату чинності або недійсність Угоди від 10.12.2021.

Київський апеляційний суд як суд першої інстанції також правильно указав, що відповідно до частини першої статті 43 Закону «Про міжнародне приватне право» сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

Частина перша статті 47 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачає, що право, яке застосовується до договору згідно з положеннями цього розділу, охоплює дійсність договору, тлумачення договору, права та обов`язки сторін, виконання договору, наслідки невиконання або неналежного виконання договору, припинення договору, наслідки недійсності договору, відступлення права вимоги та переведення боргу згідно з договором.

Судом встановлено, що в Угоді від 10.12.2021 сторони обумовили застосування англійського права до тлумачення, дійсності і виконання цієї угоди (пункт 20.1.).

Отже, англійське право застосовується до врегулювання матеріально-правового спору між сторонами, а не для вирішення питання його арбітрабельність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16 (провадження № 14-499цс19) зазначено, що в праві України доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи, та базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності. Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.

За обставин справи, яка переглядається, сторони уклали Угоду від 10.12.21, включивши до неї арбітражне застереження, на добровільних засадах та на основі вільного волевиявлення. При цьому ОСОБА_1 мала розумні очікування, що спори, які можуть виникнути з договору купівлі-продажу передаватимуться на вирішення міжнародного комерційного арбітражу та вирішуватимуться відповідно до матеріальних норм англійського права.

Сторони Угоди від 10.12.2021 за домовленістю між собою чи кожен окремо не відмовлялися від умов цієї Угоди в частині вирішення спорів міжнародним комерційним арбітражем і доказів цього не надано. ОСОБА_1 ініціювала арбітражний розгляд спору, який ґрунтувався на укладеній між сторонами Угоді від 10.12.2021, тобто її поведінка у цій ситуації є послідовною. Натомість намагання ОСОБА_2 уникнути раніше домовленого сторонами способу розгляду спору між ними міжнародним комерційним арбітражем свідчить про його бажання ухилитися від зафіксованої Угодою відповідної домовленості, що в цій справі є невиправданим.

Протилежний підхід може призвести до ситуації, коли будь-яка сторона договору, в якому передбачено арбітражне застереження, з метою ухилення від передачі спору в погоджений арбітражний суд може подавати заяву до національного суду про забезпечення позову і самого факту такого подання буде достатньо для відходу від погоджених сторонами умов договору, зокрема щодо арбітражного застереження, що Верховний Суд вважає неприпустимим. Таких підхід буде порушувати принцип свободи договору та принцип правової визначеності, який є складовою принципу верховенства права.

Отже, Верховний Суд відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.

Щодо підстав для скасування арбітражного рішення, передбачених абз. «б» пункту 1 частини другої статті 459 ЦПК України, а також абз. 2 пункту 1 частини другої статті 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» (стор. 24-46 апеляційної скарги).

Доводи заяви ОСОБА_2 у цій частині зводяться до того, що повідомлення про арбітраж отримано 25 липня 2024 року новим мешканцем квартири, яку подружжя продали у березні 2023 року, що однозначно підтверджує факт неотримання відповідачем такого письмового повідомлення. Електронна адреса, на яку було направлено арбітражне повідомлення, використовувалася лише для побутових і сімейних цілей на момент проживання сторін, зокрема, для врегулювання питань оренди. Проте навіть отримання електронного листа ОСОБА_2 не може вважатися належним повідомленням про арбітражний розгляд, оскільки у пункті 13.3. договору сторони чітко передбачили, що повідомлення за цим договором або у зв`язку з ним не є належним, якщо його здійснено лише за допомогою засобів факсимільного зв`язку або електронної пошти.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», якщо сторони не домовились про інше: будь-яке письмове повідомлення вважається отриманим, якщо воно доставлено адресату особисто або на його комерційне підприємство, за його постійним місцем проживання або поштовою адресою; коли останні не можуть бути встановлені шляхом розумного наведення довідок, письмове повідомлення вважається отриманим, якщо воно надіслано за останнім відомим місцезнаходженням комерційного підприємства, постійним місцем проживання чи на поштову адресу рекомендованим листом або будь-яким іншим чином, який передбачає реєстрацію спроби доставки цього повідомлення; повідомлення вважається отриманим в день такої доставки.

Згідно зі статтею 2 Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ, повідомлення, включаючи сповіщення, повідомлення або пропозицію, може передаватися за допомогою будь-якого засобу зв`язку, який забезпечує або допускає фіксацію факту його передачі.

Якщо будь-якою зі сторін спеціально зазначено адресу для цієї мети або така адреса дозволена арбітражним судом, усі повідомлення доставляються цій стороні за цією адресою і в разі такої доставки вважаються отриманими. Доставка за допомогою електронних засобів, таких як факсимільний зв`язок або електронна пошта, може здійснюватися лише на адресу, зазначену або дозволену для цієї мети. За відсутності такого зазначення або дозволу повідомлення: а) вважається отриманим, якщо воно вручено адресатові; або б) вважається отриманим, якщо воно доставлено за місцем знаходження комерційного підприємства, постійним місцем проживання або за поштовою адресою адресата.

Якщо після вжиття розумних заходів доставка не може бути здійснена відповідно до пунктів 2 або 3, повідомлення вважається отриманим, якщо воно надіслане за останнім відомим місцем знаходження комерційного підприємства, постійним місцем проживання або поштовою адресою адресата за допомогою рекомендованого поштового відправлення або інших засобів, які забезпечують фіксацію факту доставки чи спроби доставки.

Повідомлення вважається отриманим у день його доставки відповідно до пунктів 2, 3 або 4, або спроби доставки згідно з пунктом 4. Повідомлення, передане за допомогою електронних засобів, вважається отриманим у день його відправлення, за винятком повідомлення про арбітраж, яке вважається отриманим у день його надходження на електронну адресу адресата.

Відповідно до пункту 13 Угоди від 10.12.2021 сторони узгодили, що будь-яке повідомлення (включаючи будь-яку вимогу чи будь-яке інше повідомлення), надіслане згідно з цією угодою або у зв`язку з нею, повинно бути в письмовій формі та англійською мовою, підписане стороною або від її імені та надіслане стороні до відома особи та за контактними даними, наведеними в пункті 13.4 (адреси сторін).

У пункті 13.2. Угоди від 10.12.2021 «Час доставки» сторони узгодили, що будь-яке повідомлення може бути надіслано будь-яким із наведених нижче способів, і якщо надіслано певним способом, відповідна передбачувана дата та час доставки, коли таке повідомлення набуває чинності, за відсутності доказів попереднього отримання, мають бути наступними: (a) якщо доставлено особисто, під час доставки за цією адресою з підписом одержувача та датою за такою адресою; (b) якщо надсилається рекомендованим листом, у час, зафіксований службою доставки як час доставки; (c) якщо надсилається попередньо оплаченою авіапоштою з підтвердженням поштової доставки, о 9:00 ранку на п`ятий день або, якщо надсилається за кордон, на сьомий день після відправки.

Для цілей цього пункту: (a) усі посилання на час є місцевим часом у місці передбачуваного отримання; (b) будь-яке повідомлення, отримане або вважається отриманим у день, який не є робочим днем, або після 17:30 робочого дня, вважається отриманим наступного робочого дня.

Відповідно до пункту 13.3 Угоди від 10.12.2021 «Доставка по електронній пошті» повідомлення, надіслане будь-ким із способів, зазначених в пункті 13.2 (Час доставки), має бути одночасно надіслано за контактними даними, вказаними в пункті 13.4 (адреси сторін), факсом або електронною поштою, за умови, що таке повідомлення вважається доставленим і набуває чинності після доставки відповідно до пункту 13.2 (час доставки). Повідомлення, надіслане згідно з цією Угодою або у зв`язку з нею, не є дійсним, якщо воно було надіслано лише факсом або електронною поштою.

Адреси сторін зазначені в пункті 13.4. Угоди від 10.12.2021, а саме: 1) відомості про продавця (стягувача): ОСОБА_1 ; АДРЕСА_6 ; НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_5 ; 2) відомості про покупця (боржника): ОСОБА_2 ; АДРЕСА_9; НОМЕР_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_1

У пункті 13.5 Угоди від 10.12.2021 сторони домовилися, що сторона може, надіславши повідомлення відповідно до цього пункту 13 (повідомлення), змінити свої відповідні відомості, наведені в пункті 13.4 (адреси сторін). Зміна набуває чинності для сторони, яку було повідомлено про зміну, о 9:30 робочого дня останнього з наступних: (a) дата, якщо така є, зазначена в повідомленні як дата набуття чинності змін; або (b) п`ятий робочий день після передбачуваного отримання повідомлення відбувся відповідно до пункту 13.2 (час доставки). Відповідно до пункту 13.6 Угоди від 10.12.2021 цей пункт 13 (повідомлення) також застосовується до вручення будь-яких проваджень або інших документів у будь-якій судовій справі або, якщо застосовно, будь-якому арбітражі чи іншому методі вирішення спору.

Встановлено, що представниками ОСОБА_1 повідомлення про арбітраж направлено електронною поштою 16 липня 2024 року на електронну адресу ОСОБА_2 , вказану у пункті 13.4 Угоди « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а також на електронну адресу « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

Повідомлення про арбітраж у паперовій формі надіслано ОСОБА_2 кур`єрською доставкою 17 липня 2024 року через АТ «ДХЛ Інтернешнл Україна» на адресу боржника, вказану в пункті 13.4 Угоди: АДРЕСА_9, а згідно з підтвердженням доставки, отриманим від АТ «ДХЛ Інтернешнл Україна» (накладна № 1134826976), повідомлення про арбітраж доставлено за вказаною ОСОБА_2 адресою 25 липня 2024 року.

Прохання про призначення одноособового арбітра надіслано представниками стягувача електронною поштою 06 вересня 2024 року на електронну адресу МКАС, з електронними адресами боржника в копії, зокрема « ІНФОРМАЦІЯ_1 », згідно з пунктом 13.4 Угоди. Письмове прохання про призначення одноособового арбітра направлене 11 вересня 2024 року на адресу боржника, зазначену в пункті 13.4 Угоди, проте було повернуто без вручення.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного арбітражного рішення арбітром розглянуті доводи ОСОБА_2 щодо дефектів у повідомленні, які мали місце при надсиланні повідомлення про арбітраж та пропозиції позивача про призначення арбітра.

Суд першої інстанції установив і ОСОБА_2 не спростував, що повідомлення про арбітраж та повідомлення про заяву щодо призначення одноособового арбітра надіслані ОСОБА_2 за адресами, зазначені у договорі, а саме: електронну адресу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », та поштову адресу: АДРЕСА_7 . Повідомлення направлені на електронну адресу, яка використовується ОСОБА_2 , зокрема, для листування щодо діяльності компанії. Тому доводи про те, що ОСОБА_2 використовує зазначену електронну адресу для приватного спілкування, правового значення не мають, оскільки саме ця електронна адреса вказана особисто ним в Угоді від 10.12.2021.

Верховний Суд також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що отримання іншою особою, а не ОСОБА_2 , поштового повідомлення про арбітраж, надісланого за адресою: АДРЕСА_7 , не може бути визнано як підстава для скасування арбітражного рішення, оскільки стороною стягувача дотримані умови пункту 13 Угоди від 10.12.2021, що регулюють узгоджений обома сторонами і не змінений ними порядок повідомлень один одного щодо правовідносин, які виникають на підставі Угоди від 10.12.2021.

Так, відповідно до пункту 13.3 Угоди від 10.12.2021 повідомлення, надіслане будь-яким із способів, зазначених в пункті 13.2 (час доставки), має бути одночасно надіслано за контактними даними, вказаними в пункті 13.4 (адреси сторін), факсом або електронною поштою. Отже, договором чітко визначено, що повідомлення має бути надіслане за адресою, зазначеною у пункті 13.4 Угоди. Вказані вимоги представником ОСОБА_1 виконані шляхом надіслання кур`єрською поштою повідомлення за вказаною в договорі адресою. Таким чином, відсутні підстави вважати, що повідомлення не є дійсним, якщо воно надіслано лише факсом або електронною поштою, оскільки повідомлення надіслано двома способами: електронною поштою та поштовим відправленням службою доставки.

Відтак, отримання ОСОБА_2 повідомлення про арбітраж лише на електронну пошту не дає підстав для застосування «недійсності» такого повідомлення, визначеної пунктом 13.3 Угоди, а вимога про надіслання повідомлення поштовим відправленням за адресою, зазначеною у договорі, стягувачем дотримана.

Направлення документів на будь-яку іншу адресою не відповідало б вимогам Угоди від 10.12.2021. У пункті 13.5 Угоди від 10.12.2021 зазначається, що сторони мають можливість змінювати свої реквізити, наведені у пункті 13.4 Угоди від 10.12.2021, якщо буде надане відповідне повідомлення іншій стороні згідно з вимогами пункту 13 цієї Угоди. Відповідно, задля зміни адреси, зазначеної в пункті 13.4 Угоди від 10.12.2021, боржник був зобов`язаний дотримуватись механізму письмового повідомлення стягувача, зазначеного у пункті 13 Угоди від 10.12.2021.

Є обґрунтованим також висновок суду першої інстанції про те, що та обставина, що поштове відправлення про арбітражний розгляд, яке доставлялось кур`єрською службою, не було отримане ОСОБА_2 , не є безумовною підставою для скасування арбітражного рішення, оскільки матеріалами справи достовірно підтверджено, що саме у зв`язку з отриманням повідомлень електронною поштою відповідач брав активну участь у розгляді цієї справи МКАС у складі одноособового арбітра Тетяни Сліпачук.

Щодо направлення ОСОБА_2 заяви ОСОБА_1 про призначення одноособового арбітра, то судом встановлено, що відповідно до листа АТ «ДХЛ Інтернешнл Україна» від 18 вересня 2024 року відправлення за авіанакладною ДХЛ № 8994353104 від 11 вересня 2024 року прибуло на станцію призначення та було передано кур`єру для здійснення доставки, однак доставити пакет не вдалося, оскільки за адресою АДРЕСА_9 не знайшли отримувача. З отримувачем зв`язалися за наявним номером телефона НОМЕР_2 . Отримувач у телефонній розмові попросив повернути відправлення (а. с. 82, том 2). Суд звертає увагу, що саме цей номер телефону НОМЕР_2 зазначений як засіб зв`язку з ОСОБА_22 у пункті 13.4 Угоди від 10.12.2021.

Верховний Суд погоджує із висновком Київського апеляційного суду про те, що, боржник був належним чином повідомлений про арбітражне провадження та призначення арбітра, а також був представлений Адвокатським об`єднанням «ІНТЕГРІТЕС» у арбітражному провадженні.

До Угоди від 10.12.2021 було внесено зміни додатковою угодою від 29 січня 2023 року в частині строку виконання боржником грошового зобов`язання за основною Угодою. Сторони Угоди усвідомлювали можливість і процедуру внесення до неї змін, однак не пропонували внести зміни щодо адрес сторін, а доказів ухилення однією зі сторін від укладення додаткової угоди у відповідній частині за пропозицією іншої сторони матеріали справи не містять, як і доказів того, що така домовленість була досягнута сторонами.

Таким чином, Верховний Суд відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.

Щодо підстав для скасування арбітражного рішення, передбачених абз. «г» пункту 1 частини другої статті 459 ЦПК України, а також абз. 4 пункту 1 частини другої статті 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» (стор. 46-64 апеляційної скарги).

ОСОБА_2 вважає, що не було дотримано процедуру призначення арбітра для розгляду спору, оскільки Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України під час призначення арбітра не дотримав процедури.

Процедура призначена одноособового арбітра узгоджена сторонами в положенні 20.2(d) договору. Зокрема, у разі якщо сторони не призначають арбітра у строки, передбачені Регламентом ЮНСІТРАЛ 2010 року (тобто, протягом 30 днів згідно із частиною першою статті 8 Регламенту), одноособовий арбітр має бути призначений МКАС при ТПП України.

Як вбачається з повідомлення про арбітраж, надісланого ОСОБА_2 16 липня 2024 року та отриманого ним на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 запропонувала призначити ОСОБА_23 , включеного до списку одноособових арбітрів МКАС, одноособовим арбітром. 06 вересня 2024 року ОСОБА_2 на вказану ним електронну адресу було також повідомлено про звернення ОСОБА_1 до МКАС із проханням про призначення одноособового арбітра. Відповіді на вказані листи ОСОБА_2 не надав.

Відповідно до статті 8 Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ, якщо сторони домовилися, що має бути призначений одноособовий арбітр, і якщо протягом 30 днів після отримання всіма іншими сторонами пропозиції щодо призначення одноособового арбітра сторони не досягли згоди з цього питання, то одноособовий арбітр, на прохання будь-якої зі сторін, призначається компетентним органом.

Компетентний орган призначає одноособового арбітра якомога швидше. Здійснюючи таке призначення, компетентний орган застосовує наведену нижче процедуру-списку, якщо тільки сторони не домовляться про незастосування цієї процедури-списку або компетентний орган на власний розсуд не визнає її використання недоцільним у конкретному випадку.

Як вбачається з рішення голови МКАС Миколи Селівона від 02 жовтня 2024 року про призначення одноособового арбітра, згідно з заявою позивача від 06 вересня 2024 року, відповідач ухилився від запиту позивача про затвердження одноособового арбітра, не підтвердив одноособового арбітра, запропонованого позивачем, не надав заперечень щодо запропонованої кандидатури та не запропонував позивачу іншу кандидатуру для затвердження.

З огляду на цей факт, а також на те, що сторони не домовилися в арбітражному застереженні про те, що орган, який призначає арбітра, застосовуватиме процедуру списку, для забезпечення швидкого та ефективного призначення одноособового арбітра, голова МКАС вважав недоцільним застосовувати таку процедуру в цьому випадку. Вибір арбітрів головою МКАС як за процедурою списку, так і за прямим призначенням не обмежується жодним списком або групою арбітрів, і тому головою МКАС має право вільно обирати найбільш відповідну особу для вирішення спору.

При призначенні одноособового арбітра в цьому спорі голова МКАС враховував, що Угода від 10.12.2021, укладена між громадянами України, регулюється англійським правом (пункт 20.1), інтереси позивача представляє українське адвокатське об`єднання, предметом угоди є частки у компанії, зареєстрованої в Словацькій Республіці і що між сторонами немає домовленості щодо вимог, які повинні бути додатково встановлені до кваліфікації арбітра.

Відповідно до пункту 1 статті 8 Регламенту ЮНСІТРАЛ право на звернення до компетентного органу виникає, якщо протягом 30 днів після отримання всіма іншими сторонамипропозицій щодо призначення одноособового арбітра сторони не досягли згоди з цього питання.

Разом із тим, внаслідок відсутності відповіді боржника на повідомлення стягувача від 16 липня 2024 року, МКАС належним чином реалізував свої дискреційні повноваження на підставі заяви ОСОБА_1 від 06 вересня 2024 року відповідно до Регламенту ЮНСІТРАЛ 2010 року та Правил сприяння МКАС, не застосувавши процедуру-список, оскільки ОСОБА_2 не брав участь у процедурі призначення одноособового арбітра.

Доводи ОСОБА_2 про те, що він не отримував належним чином повідомлення про арбітраж від 16 липня 2024 року, суд першої інстанції в цій справі правильно вважав необґрунтованими, оскільки повідомлення у письмовому вигляді було надіслано за адресою, зазначеною в Угоді від 10.12.2021, що виключає можливість вважати повідомлення ОСОБА_2 на електронну пошту недійсним. Враховуючи фактичне повідомлення боржника на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 , він не був позбавлений можливості запропонувати альтернативну кандидатуру одноособового арбітра або іншим чином висловити свої заперечення.

Аналізуючи аналогічні доводи ОСОБА_2 , суд першої інстанції у своєму рішенні послався на пункт 244 і зазначив, що бере до уваги факти та висновки, викладені у Розділі 7.2.1, а також листи представника відповідача від 14 та 18 жовтня 2024 року, який не викладав заперечень щодо формування складу МКАС. Розгляд арбітражного спору між сторонами міжнародним комерційним арбітражем з місцезнаходженням у місті Києві за процедурою ad hoc одноособовим арбітром у цій справі відповідає умовам Угоди від 10.12.2021.

Наведені спростовує відповідні доводи апеляційної скарги, тому Верховний Суд їх відхиляє.

Щодо підстав для скасування арбітражного рішення, передбачених абз. «а» пункту 2 частини другої статті 459 ЦПК України, а також абз. 1 пункту 2 частини другої статті 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» (стор. 64-103 апеляційної скарги).

Заявник наголошував, що спір за своєю правовою природою і суттю є неарбітрабельним, а тому не міг бути переданий на розгляд міжнародного комерційного арбітражу: відповідно до закону спір має сімейно-правову природу, а саме - предметом спору є право вимоги та зобов`язання за договором, які одночасно є частиною спільної сумісної власності стягувача і заявника як колишнього подружжя; на дату укладення Арбітражної угоди комерційні підприємства обох сторін у розумінні частини другої статті 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» знаходились на території однієї держави (України).

За положеннями статті 16 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» питання про компетенцію МКАС у кожній конкретній справі вирішує склад арбітражного суду, який розглядає спір. Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» сторони можуть на свій розсуд домовитись про місце арбітражу. У разі відсутності такої домовленості місце арбітражу визначається третейським судом з урахуванням обставин справи, включаючи фактор зручності для сторін.

Отже, на практиці наведений принцип реалізується таким чином, що сам арбітражний суд має тлумачити зміст арбітражної угоди з метою визначення наявності чи відсутності у нього (суду) компетенції на розгляд конкретної справи.

Зазначені аргументи, які ОСОБА_2 висловлював у своїх запереченнях при арбітражному розгляді, також були предметом дослідження арбітром, та відповідні висновки викладені в оскаржуваному арбітражному рішенні, з якими погодився Київський апеляційний суд, а саме:

- у даному випадку обидві сторони є фізичними особами. На дату укладення договору одна зі сторін вказала постійне місце проживання в Україні, а інша - постійне місце проживання в Польщі, що відповідає вимозі про різні постійні місця проживання у різних Договірних державах. Крім того, договір стосується передачі акцій (частки) у словацькій компанії, що означає, що об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної Договірної держави, що ще більше підкреслює міжнародний характер операції. Сам договір регулюється правом Англії та передбачає арбітраж із місцем арбітражу в місті Київ, Україна;

- МКАС також врахував, що Закон України «Про міжнародне приватне право» також визначає іноземний елемент як такий, що включає участь іноземного майна та правових дій, здійснених за межами України. Ці обставини встановлюють чіткий іноземний елемент, що свідчить про те, що договір є частиною міжнародних економічних відносин. Отже, спір підпадає під дію Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та Закону України «Про міжнародне приватне право» і відповідає критерію міжнародного характеру, необхідному для міжнародного арбітражу за українським законодавством;

- спір, який виник на підставі договору є арбітрабельним за українським законодавством. Ця угода є цивільно-правовими відносинами з чітким іноземним елементом, оскільки сторони мають постійні місця проживання у різних державах, а об`єкт договору - акції (частка) у словацькій компанії - знаходиться за кордоном. Це відповідає критерію міжнародності, передбаченому Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та Законом України «Про міжнародне приватне право». Так само МКАС взяв до уваги зазначені вище положення Європейської конвенції 1961 року. Відповідно, арбітражна угода є дійсною та підлягає виконанню, а Арбітражний суд обґрунтував та підтвердив свою юрисдикцію розглядати та вирішувати даний спір;

- за правом Англії, договір купівлі-продажу акцій (частки) є комерційним договором, який визначає умови продажу акцій (частки) і є основою будь-якої успішної угоди з продажу бізнесу. Зазвичай він містить узгоджені положення щодо передачі акцій (частки), винагороди, механізмів завершення та закриття угоди, зобов`язань щодо проведення комплексної перевірки, запевнень та гарантій, відшкодувань, застережень про зміну умов, відмов, а також положень про право, що застосовується, і вирішення спорів. Договірна структура даного договору виглядає досить типовою і підкреслює його характер як комерційної операції, призначеної для здійснення передачі права власності на корпоративні активи з певними комерційними та фінансовими наслідками;

- даний договір містить ознаки комерційної угоди, а саме: передачу акцій (частки) за винагороду, детальні гарантії, відшкодування збитків, застереження про зміну умов, положення про право, що застосовується та вирішення спорів, і немає жодних доказів того, що він був укладений з метою здійснення поділу подружнього майна;

- договір є комерційним договором, який регулюється загальними принципами договірного права, і не є інструментом сімейного права. Відповідно, договір не становить внутрішньосімейної домовленості та не є питанням, яке підпадає під сферу регулювання сімейного права. Тому твердження відповідача про те, що спір є неарбітрабельним з огляду на його сімейно-правову природу, відхиляються.

Такі висновки МКАС, з якими погодився суд першої інстанції, є обґрунтованими та відповідають узгодженим домовленостям сторін спору і не суперечать матеріалам справи.

Доводи ОСОБА_2 у цій частині полягають у тому, що для фізичної особи місце «комерційного підприємства» визначається через місце її реєстрації як фізичної особи-підприємця (критерій для застосування частини другої статті 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж») , в той час як місце проживання фізичної особи має значення для оцінки арбітрабельності спору лише за відсутності у фізичної особи статусу фізичної особи-підприємця (критерій для застосування частини третьої статті 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»).

За статтею 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися, з-поміж іншого, спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв`язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін спору на момент укладення арбітражної угоди знаходиться за кордоном або якщо сторони явно домовилися про те, що предмет арбітражної угоди пов`язаний більше ніж з однією державою, або одне з наступних місць знаходиться за межами держави, в якій сторони мають свої комерційні підприємства: місце арбітражу, якщо воно визначено в арбітражній угоді або відповідно до неї; будь-яке місце, в якому повинна бути виконана значна частина зобов`язань, що виникають із договірних або інших цивільно-правових відносин; місце, з яким найбільш тісно пов`язаний предмет спору.

У статті 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» визначено поняття «арбітражу», під яким слід розуміти будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.

Слід розрізняти право сторін обумовити в договорі положення про передачу спору на вирішення міжнародного комерційного арбітражу з урахуванням встановлених законом обмежень, коли спір не підлягає розгляду арбітражем, та обов`язок сторін звернутися для вирішення спору до міжнародного комерційного арбітражу, коли сторони домовилися в договорі між собою про арбітражне застереження, визначивши умови арбітражного провадження. Якщо згоду про передачу спору на вирішення міжнародному комерційному арбітражу досягнуто, то такий спір підлягає безумовній передачі на вирішення арбітражу.

Як встановив суд ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є громадянами України та мають в Україні зареєстроване місце проживання: ОСОБА_1 - за адресою: АДРЕСА_8 ; ОСОБА_2 - за адресою: АДРЕСА_3 .

З червня 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровані в Україні як фізичні особи-підприємці. Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_2 отримував дохід від підприємницької діяльності в Україні та сплачував єдиний податок з фізичних осіб.

Відповідно до витягу з Торгового реєстру Міського суду Братислави ІІІ від 02 липня 2024 року компанія «PRADATA s.r.o.» є товариством з обмеженою відповідальністю, здійснює діяльність у сфері закупівлі товарів з метою їх продажу кінцевому споживачу, здійснює посередницьку діяльність у сфері надання послуг, діяльність бізнес-консультантів, організаційних та економічних радників, надає рекламні та маркетингові послуги, адміністративні послуги, комп`ютерні послуги.

Партнерами товариства з 29 жовтня 2016 року були ОСОБА_14 та ОСОБА_13 , а з 05 січня 2022 року - лише ОСОБА_14 , що свідчить про виконання договору купівлі-продажу частки та внесення змін до Торгового реєстру щодо власника компанії. Місцезнаходження партнерів у Торговому реєстрі станом на 02 липня 2024 року зазначено: ОСОБА_14 з 13 жовтня 2021 року - АДРЕСА_1 ; ОСОБА_13 з 29 жовтня 2016 року до 05 січня 2022 року - АДРЕСА_8 .

Таким чином, як у Торговому реєстрі Міського суду Братислави ІІІ, так і у Угоді від 10.12.2021 зазначені саме ці адреси.

Також відповідно до даних Торгового реєстру органом управління товариства є одноосібний виконавчий директор ОСОБА_24 , магістр ділового адміністрування, а юридична адреса товариства - Братислава 851 01, Kopcianska, 14.

Представники ОСОБА_2 підтвердили, що компанія має офіс у Словацькій Республіці та здійснює свою діяльність за кордоном, розробляє програми в галузі мерчандайзингу.

Отже, ведення сторонами підприємницької діяльності в Україні та їх реєстрація як фізичних осіб-підприємців в Україні не має правового значення для визначення юрисдикції МКАС та не свідчить, що для цілей цього спору «комерційні підприємства» сторін знаходяться в Україні, адже спір виник між учасниками комерційного підприємства, ґрунтується на договорі купівлі-продажу частки у статутному капіталі компанії та є комерційним, корпоративним спором, а сама компанія зареєстрована у Словацькій Республіці та здійснює свою діяльність за кордоном, отже, об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави. Маючи зареєстровані місця проживання як у Польщі, так і в Україні, в Угоді від 10.12.2021 ОСОБА_2 зазначив свою адресу проживання у Польщі, а ОСОБА_1 - в Україні. Тому очевидно, що сторони явно домовилися про те, що предмет арбітражної угоди пов`язаний більше ніж з однією державою.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», для цілей пункту 2 цієї статті, якщо: сторона має більше ніж одне комерційне підприємство, комерційним підприємством вважається те, яке має найбільше відношення до арбітражної угоди; сторона не має комерційного підприємства, береться до уваги її постійне місце проживання.

Оскільки сторонами цього спору є фізичні особи, критерій найбільшого відношення до арбітражної угоди є визначальним, оскільки арбітражна угода стосується ТОВ «Pradata s.r.o.». Таким чином, критерій наявності комерційного підприємства хоча б однієї зі сторін за кордоном було виконано, спір є арбітрабельним згідно з вимогами Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».

Суд встановив, що предметом спору в арбітражному провадженні є стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі компанії «Pradata s.r.o.», зареєстрованої в Словацькій Республіці. Вимоги стягувача в арбітражному проваджені не стосувались питань сімейно-правових відносин, а лише заборгованості згідно з цим комерційним договором, укладеним між учасниками компанії.

Станом на момент звернення до МКАС всі положення Угоди від 10.12.2021, включно з арбітражним застереженням, були чинними, в судовому порядку недійсними не визнавалися, в тому числі з підстав їх фіктивності.

Сторони обумовили передачу спорів, які виникають на підставі Угоди від 10.12.2021, на вирішення міжнародним комерційним арбітражем, місце арбітражу м. Київ, відповідно до Арбітражного регламенту ЮНСТРАЛ 2010 (розділ 20). Цього рішення сторони не змінювали.

Доводи ОСОБА_2 про те, що дійсною природою цього спору є сімейні правовідносини, що виключало можливість передачі спору на вирішення міжнародному комерційному арбітражу спростовуються матеріалами справи, оскільки сторони достатньо чітко визначили в договорі свій статус покупця та продавця, як власника частки в статутному капіталі, а також предмет, ціну і строки розрахунку за частку. Угода від 10.12.2021 року не містить посилань на те, що покупець та продавець є подружжям чи будь-яких застережень з огляду на їх сімейні відносини.

В матеріалах справи відсутні докази, що арбітражне застереження визнано недійсним станом на день звернення стягувача до міжнародного комерційного арбітражу для вирішення цього спору, усі положення Угоди від 10.12.2021 були чинними та обов`язковими до виконання обома сторонами.

Таким чином, між сторонами виник спір у зв`язку з порушенням боржником зобов`язань за договором. Спори такого характеру можуть бути передані на вирішення міжнародному комерційному арбітражу.

Правильними є висновки суду першої інстанції про те, що доводи ОСОБА_2 про застосування арбітром норми сімейного законодавства є неспроможними, оскільки арбітр у своєму рішенні посилалася на норми сімейного права для мотивування неприйнятності доводів боржника щодо неарбітрабельності цього спору через сімейні правовідносини, які виклав боржник у своїх заявах, і цими мотивами арбітр не надавала правової кваліфікації спірним правовідносинам як такої, що вирішувала спір по суті через сімейне законодавство.

Суд першої інстанції також вірно відхилив доводи заявника щодо наявності спору у Подільському районному суді міста Києва у справі № 758/2219/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ТОВ «ЛамаХауз», про поділ майна подружжя, оскільки зазначена обставина не має вирішального значення для питання юрисдикції МКАС. Рішення суду у справі № 758/2219/25 не ухвалено, тому доводи, що результати розгляду цієї справи могли істотно вплинути на результати арбітражного провадження, ґрунтуються на припущеннях.

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.

Щодо підстав для скасування арбітражного рішення, передбачених абз. «б» пункту 2 частини другої статті 459 ЦПК України, а також абз. 2 пункту 2 частини другої статті 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» (стор. 104-117 апеляційної скарги).

У заяві про скасування арбітражного рішення, ОСОБА_2 посилається на те, що оспорюване Арбітражне рішення суперечить одразу кільком складовим публічного порядку України, оскільки одноособовий арбітр:

- винесла рішення у спорі, що належить до виключної компетенції державних судів і не міг бути переданий на розгляд міжнародного комерційного арбітражу;

- неправильно застосувала фундаментальні норми національного матеріального права (СК України), що є складовою публічного порядку України;

- порушила основоположні принципи цивільного законодавства України, зокрема щодо автономії волі сторін у шлюбному договорі, тим самим підриваючи передбачуваність цивільного обороту та принцип юридичної визначеності, що також є складовою публічного порядку України;

- порушила основоположні засади процесуального права України: диспозитивності, змагальності та рівності сторін, які є складовою публічного порядку України, позбавивши заявника права на належний судовий захист.

Також ОСОБА_2 зазначав, що арбітражне рішення порушує:

- права та законні інтереси спільних неповнолітніх дітей сторін, що є складовою публічного порядку України, адже Арбітражним рішенням одноособовий арбітр фактично позбавила дітей сторін гарантій належного утримання гарантованих державою;

- законні інтереси заявника та його право на участь у поділі спільного майна, гарантовані йому державою та які є складовою публічного порядку України, оскільки Арбітражне рішення змінює баланс інтересів подружжя і порушує їх рівність;

- принцип правової визначеності, що є складовою публічного порядку України, і може призвести до правової колізії та конфлікту рішень міжнародного комерційного арбітражу і державного суду України.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» з питань, що регулюються цим Законом, ніяке судове втручання не повинно мати місця, крім як у випадках, коли воно передбачено в цьому Законі.

Під час розгляду справ про скасування рішень міжнародного комерційного арбітражу повноваження національного суду є обмеженими, оскільки національний суд не має повноважень з перегляду рішень міжнародного комерційного арбітражу по суті вирішення спору, вдаватися в його повну перевірку чи переоцінку.

Стаття 459 ЦПК України не містить визначення того, що розуміється під публічним порядком.

У постанові Верховного Суду від 23 липня 2018 року у справі № 796/3/2018 (провадження № 61-30854ав18) вказано, що під публічним порядком слід розуміти правопорядок держави, визначені принципи і засади, які становлять основу існуючого у ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканості й основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо). Міжнародний публічний порядок будь-якої країни включає фундаментальні принципи і засади правосуддя, моралі, які держава бажає захистити навіть тоді, коли це не має прямого стосунку до самої держави; правила, які забезпечують фундаментальні політичні, соціальні та економічні інтереси держави (правила про публічний порядок); обов`язок держави з дотримання своїх зобов`язань перед іншими державами та міжнародними організаціями. Це ті незмінні принципи, які виражають стабільність міжнародної системи: у тому числі суверенітет держави, невтручання у внутрішні справи держав, не порушення територіальної цілісності тощо.

Тобто правова концепція публічного порядку існує для того, щоб захистити державу від іноземних арбітражних рішень, які порушують діючі в державі фундаментальні принципи справедливості і правосуддя. Ці положення покликані встановити правовий бар`єр на шляху рішень, ухвалених всупереч кардинальним процесуальним і матеріально-правовим принципам, на яких тримається публічний і державний порядок.

Об`єктом застереження про публічний порядок є міжнародні приватноправові відносини, а предметом - незастосування іноземного права, яке обране для регулювання цивільно-правових відносин з іноземним елементом, якщо його застосування порушує публічний порядок держави. У цьому разі застереження про публічний порядок врегульовує самостійну сферу суспільних відносин, яка не залежить від сфери міждержавних відносин.

Враховуючи наведене, посилання на порушення публічного порядку може мати місце тільки у випадках, коли арбітражне рішення суперечить основами правопорядку держави. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 липня 2026 року у справі № 824/125/25 (провадження 61-7081ав26).

Суд першої інстанції правильно зазначив, що обґрунтування заявника щодо порушення арбітражним рішенням публічного порядку України зводиться до незгоди із застосуванням норм матеріального та процесуального права, умов контакту при вирішенні спору та правильністю його вирішення по суті та не свідчить про порушення публічного порядку.

Колегія суддів зауважує, що застереження про порушення публічного порядку як підстава для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу є механізмом, який закріплює пріоритет державних інтересів над приватними, охороняє суспільні відносини від негативних впливів на них. Тобто, правова концепція публічного порядку існує для того, щоб захистити державу від іноземних арбітражних рішень, які порушують чинні в державі фундаментальні принципи справедливості і правосуддя. Отже, остаточність арбітражних рішень у міжнародному комерційному арбітражі повинна поважатися, за винятком надзвичайних обставин (Рекомендації Асоціації міжнародного права щодо публічного порядку, прийняті у місті Нью-Делі у 2002 році). Таких надзвичайних обставин (пункт 1 (d)) цих Рекомендації) заявник не довів.

Очевидне неправильне застосування арбітражним судом фундаментальних норм національного матеріального права чи грубе порушення норм процесуального права може привести до порушення публічного порядку України та підлягає оцінці національним судом під час оспорення рішення арбітражного суду. Разом з тим, рішення міжнародних комерційних арбітражів, якими вирішено спір приватних суб`єктів господарських правовідносин шляхом встановлення обставин, які стосуються порядку виконання зобов`язання, які виникли між учасниками, не суперечать публічному порядку України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_2 не надав доказів на підтвердження того, що оспорене ним арбітражне рішення стосується суспільних, економічних та соціальних основ держави або ж спрямоване на втручання у публічний порядок держави Україна.

Отже, Верховний Суд вважає неспроможними арґументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не реалізував свого обов`язку перевірити арбітражне рішення на відповідність дотримання публічного порядку України ex officio, що суперечить приписам пункту 2 частини другої статті 459 ЦПК України.

Доводи заявника щодо порушення арбітражним рішенням публічного порядку України фактично зводяться до незгоди із застосуванням норм матеріального права, переоцінки доказів та до перегляду спору по суті, що процесуально є неприпустимим. Тому суд не здійснює оцінку правильності застосування арбітром норм матеріального права, а також наявності між сторонами інших спорів (про поділ майна подружжя, про визнання шлюбного договору частково недійсним, про визначення місця проживання дітей), адже у арбітражному рішенні питань, що стосуються спорів між сторонами як між подружжям, арбітраж не вирішував.

Колегія суддів зазначає, що Київський апеляційний суд правильно виснував, що оскаржене рішення ухвалене у спорі, передбаченому арбітражною угодою, та щодо боржника як самостійного учасника господарського обороту, тому таке рішення не суперечить публічному порядку України, не загрожує її незалежності, цілісності, самостійності та недоторканності, конституційним правам, свободам, гарантіям.

Як встановлено судом ОСОБА_2 МКАС були надані всі процесуальні можливості для викладення своєї позиції щодо суті спору, у тому числі брати участь в процесуальній конференції 05 листопада 2024 року, в усних слуханнях 03 червня 2025 року, заявляти клопотання, подавати заперечення. Отже, суд не допустив порушення засадничих принципів процесуального права, які є частиною публічного порядку України, а саме принципів диспозитивності, змагальності та рівності сторін судового процесу, не підтвердилися.

Встановлені рішенням МКАС від 01 вересня 2025 року обставини не стосуються суспільних, економічних та соціальних основ Держави Україна, вказане рішення ухвалено у спорі, передбаченому арбітражною угодою, та виключно щодо боржника як самостійного учасника господарських правовідносин, тому виконання зазначеного рішення не суперечить публічному порядку України, її незалежності, цілісності, самостійності та недоторканості, конституційним правам, свободам та інтересам фізичних осіб, правам та інтересам юридичних осіб, інтересам держави.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ОСОБА_2 не довів, що рішення арбітражного суду впливає на суспільні, економічні та соціальні основи діяльності держави Україна, чи що вказане рішення завдасть шкоди суверенітету чи безпеці держави Україна, а отже, порушує публічний порядок України. Тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.

Також є помилковими та необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини справи в частині визначення арбітражного органу, який розглядав спір за Угодою від 10.12.2021, оскільки суд невірно вказав, що такий спір розглядався МКАС відповідно до Регламенту МКАС, а не спеціально сформованим арбітражним судом ad hoc відповідно до Регламенту ЮНСІТРАЛ (стор. 6-8 апеляційної скарги).

Такі доводи апеляційної скарги зводяться до помилкового розуміння заявником висновків суду першої інстанції, оскільки арбітражне рішення ухвалено спеціально сформованим арбітражним судом ad hoc відповідно до Регламенту ЮНСІТРАЛ. Висновки суду не свідчать про помилкове зазначення судом органу, який розглядав арбітражний спір, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги.

У цій справі суд першої інстанції належним чином врахував доводи та заперечення учасників справи, надав таким доводам належну оцінку і обґрунтовано мотивував свої висновки.

Щодо вимог заяви ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення

Правовідносини щодо визнання та виконання рішень міжнародних комерційних арбітражів в Україні урегульовані статтею V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (Нью-Йоркська Конвенція), яка набула чинності для України 10 січня 1961 року, Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та положеннями розділу IX ЦПК України.

Визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу - це поширення законної сили такого рішення на територію України і застосування засобів примусового виконання в порядку, встановленому ЦПК України.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов`язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї статті та статті 36. Сторона, що спирається на арбітражне рішення або порушує клопотання про його виконання, повинна подати оригінал належним чином засвідченого арбітражного рішення або належним чином засвідчену копію такого, а також оригінал арбітражної угоди, зазначеної в статті 7, або належним чином засвідчену копію такої. Якщо арбітражне рішення або угода викладені іноземною мовою, сторона повинна подати належним чином засвідчений переклад цих документів на українську мову.

У статті 476 ЦПК України визначено, що заява про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу подається у письмовій формі і має бути підписана особою, на користь якої прийнято рішення міжнародного комерційного арбітражу, або її представником. До заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу додаються, зокрема: оригінал належним чином засвідченого арбітражного рішення або нотаріально завірена копія такого рішення; оригінал арбітражної угоди або нотаріально завірена копія такої угоди; довіреність або інший документ, що підтверджує повноваження особи на підписання заяви; засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених у пунктах 1-3 та 5 цієї частини документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, якщо вони викладені іншою мовою.

Відповідно до статті 5 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 10 червня 1958 року), яка набрала чинності для України з 08 січня 1961 року, у визнанні і приведенні у виконання арбітражного рішення може бути відмовлено на прохання тієї сторони, проти якої воно спрямовано, лише у разі, якщо ця сторона надасть компетентній владі за місцем порушення клопотання про визнання і приведення рішення у виконання докази того, що: a) сторони в арбітражній угоді, за принципами застосовуваного до них закону, в будь-якій мірі були недієздатними або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а за відсутності вказівки про таке підпорядкування, згідно із законом країни, де рішення було винесено, або b) сторона, проти якої винесено рішення, не була належним чином повідомлена про призначення арбітра або про арбітражний розгляд, або з інших причин не могла подати свої пояснення, або c) вказане рішення винесено у спорі, не передбаченому або не підпадаючому під дію положень арбітражної угоди або арбітражного застереження в договорі, або містить висновки з питань, що виходять за межі арбітражної угоди або арбітражного застереження в договорі, з тим однак, що у разі, якщо висновки з питань, охоплених арбітражною угодою або застереженням, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою або застереженням, то та частина арбітражного рішення, яка містить висновки з питань, охоплених арбітражною угодою або арбітражним застереженням в договорі, може бути визнана і виконана, або d) склад арбітражного органу або арбітражний процес не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї країни, де мав місце арбітраж, або е) рішення ще не стало остаточним для сторін або було скасовано, або призупинено його виконання компетентною владою країни, де воно було винесено, або країни, закон якої застосовувався. У визнанні та приведенні у виконання арбітражного рішення може бути також відмовлено, якщо компетентна влада країни, в якій порушується клопотання про визнання і приведення у виконання рішення, дійде висновку, що: a) об`єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законами цієї країни, або b) визнання і приведення у виконання цього рішення суперечать публічному порядку цієї країни.

Аналогічні положення щодо підстав відмови у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу передбачені у статті 478 ЦПК України та статті 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».

Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що, вирішуючи питання про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, суд не надає оцінки правильності цього рішення щодо суті вирішення спору, а перевіряє лише дотримання строків звернення із заявою, дотримання вимог процесуального закону щодо її форми і змісту та наявність обставин, які можуть бути підставою для відмови у визнанні та наданні дозволу на примусове виконання рішення. Тягар доведення наявності підстав для відмови у визнанні і виконанні арбітражного рішення покладається на сторону, яка заперечує проти заяви.

Відповідно до частини першої статті 475 ЦПК України питання визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу розглядається судом за заявою стягувача відповідно до цієї глави, якщо боржник має місце проживання (перебування) або місцезнаходження на території України. Визначені статтею 475 ЦПК України правила підсудності національному суду України заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу є втіленням принципу достатнього зв`язку держави, суд якої видає дозвіл на визнання і примусове виконання арбітражного рішення, з особою боржника.

Укладаючи арбітражне застереження, сторони зазвичай передбачають передачу до арбітражу будь-яких спорів, у тому числі спорів щодо дійсності самого контракту (якщо такі спори прямо не виключені зі сфери дії арбітражного застереження). У подальшому, якби сторона могла відмовитися від арбітражу і заперечувати компетенцію арбітрів, посилаючись на недійсність контракту, то недобросовісна сторона завжди використовувала би таку можливість для зриву арбітражу (постанови Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 824/198/19, провадження № 61-5122св20), від 30 липня 2026 року у справі № 824/84/25 (провадження № 61-15157ав25).

Київський апеляційний суд як суд першої інстанції у цій справі обґрунтовано вказав, що арбітражна угода є дійсною; боржника було належним чином повідомлено про арбітражний розгляд та призначення арбітра; арбітражне рішення було винесене щодо спору, передбаченого арбітражною угодою, та це рішення не вирішує питань, які виходять за межі арбітражної угоди; склад арбітражного суду та арбітражна процедура відповідали арбітражній угоді; боржник брав участь в арбітражному розгляді та не оскаржував дійсність арбітражної угоди; спір, переданий на розгляд арбітражного суду у складі одноособового арбітра, є арбітрабельним; визнання та виконання арбітражного рішення не суперечать публічному порядку України.

У зв`язку з наведеним колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками Київського апеляційного суду про задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на виконання рішення МКАС від 01 вересня 2025 року.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала суду першої інстанції відповідає.

Наведені в апеляційній скарзі доводи в їх сукупності та кожен окремо не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, зводяться до незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів виснує, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Київського апеляційного суду від 25 травня 2026 року - без змін.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в апеляційному порядку, немає.

Керуючись статтями 24, 367, 368, 374, 375, 381-384, 459, 477, 479 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діють адвокати Козирєва Анна Костянтинівна, Перепелинська Олена Сергіївна, залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 25 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає.

Судді|В. В. Сердюк|

||

|О. М. Осіян |

||

|Н. Ю. Сакара|